«Понявкайтє» і «За що ж такі гроші?!»

Що мені подобається у Львові, так це те, як місцеві підприємці взяли місцевий же колорит, додали трохи історії – і зробили з того нефіговий бізнес, відкривши цілу низку одіозних кафе та ресторанів.

Напевно, всі з вас чули про ресторан “Криївка”.
Але, як на мене, він, хоч і прикольний, але не найодіозніший з усіх…

Якщо хтось не знає, є у Львові таке кафе – «Мазох»…
Чому саме таке – і там?

То все дуже просто, адже Леопольд фон Захер-Мазох (від прізвища якого і пішов славнозвісний «мазохізм») народився і до 12 років жив саме у Львові!

Не знали?
А львів’яни не лише знають, але й створили на його честь кафе з відповідним антуражем. Тож, перебуваючи якось у Львові, я, звісно, не міг його оминути. 🙂

Дивани з цицьками та цепами, офіціантки з батогами.
Все – як положено. 🙂

За столиком сиділа дівчина з таким собі чолов’ягою, та ось настав час розраховуватись з офіціанткою…
– Будь ласка, порахуйте!
– Маєте червону картку «Локаль»?

«Локаль» – то фірма, яка має цілу мережу одіозних закладів. Таких, як славнозвісна «Криївка» (яку я вже згадував), «Масон», різні сувенірні крамнички, інші кнайпи. Ну, і «Мазох» теж. А дисконтна картка цієї мережі – саме червоного кольору.
– Ні, не маємо. А що треба, щоб її отримати?
– Дуже просто! Я вас відшмагаю своїм батогом. Двадцять ударів – і картка ваша!
Дядько замислився, а от дівчина відреагувала миттєво.
– Я! Я згодна! Шмагайте! Я навіть стану так, щоб вам було зручно!!!
– Фьють! – свиснув батіг.
– Ой! – зойкнуло дівчисько.

– Фьють! Ой! Хи-Хи! Фьють! Ой! Фьють! Ой!
Решта відвідувачів завмерли від такого шоу, їх щелепи повідвисали, очі були, як п’ятаки за часів імператриці Катерини.
– Понявкайте! – скомандувала пані з батогом.
– Няв! Няв! Няв!
– Не чую! Ану, голосніше!

Фьють! Фьють! Удари батогом збіглися з нявом.
– НяяяЯЯЯЯввв!!! – пролунав несамовитий зойк відчайдухи.
– Ну, от і все, заповнюйте анкету, ось ваша картка. 🙂

І тут несподівано з усіх боків залунали оплески. Інші відвідувачі, які несподівано для себе стали глядачами такого чудернацького дійства, аплодували сміливій пані. Дехто навіть стоячи. 🙂

На жаль, бажаючих спробувати батога на собі більше не знайшлося. 🙂
Довелося вишкрібатися із підвальчика і йти гуляти містом… 😉 🙂

Щоб дійти до Галицької жидівської кнайпи “Під Золотою Розою”, розташованої саме в старих єврейських кварталах Львова…

Здавалось би, ну, який колорит можна придумати для єврейського ресторану? Ну, одяг там національний, меню кошерне… Шо ще…?

Виявилось дуже просто – меню, без, цін!!!

Тобі приносять меню лише з назвою страв, без зазначення вартості, ти їх замовляєш, а коли настає час розрахуватися, підходить офіціант, з яким потрібно торгуватися! 🙂 🙂 🙂

І саме від цього вміння торгуватися і залежить те, наскільки схудне ваш гаманець в жидівській кнайпі.

Мені казали, що, начебто, якщо попрохати, то вам спочатку дадуть меню із цінами – і потім розрахують, як у звичайному кафе чи ресторані. Але якщо так чинити, то навіщо взагалі йти до жидівської кнайпи? Адже так втрачається весь колорит…

Отже, замовляю “Закуску по-жидівськи” (це маца в комплекті з різними паштетиками і намазанками) та настоянку “Пейсехівку”.

І ось настає час розрахуватись за ці наїдки та напої…

Обожнюю жидівську кнайпу, бггг….! 🙂
А взагалі, то їм пощастило, шо я нечасто відвідую Львів, бо так і збанкрутіти недовго…

Поки я ото так торгувався, за сусіднім столиком сидів хлопець років двадцяти і дядько у віці “десь за п’ятдесят”. Як виявилось, хлопець – місцевий, а дядько – з Норвегії. І поки ото я торгувався, хлопець йому все перекладав, що ж ото воно таке відбувається.

Після завершення торгу новежець звернувся до мене через свого супутника, який перекладав з англійської на українську.

– Доброго дня! Ви так добре торгуєтесь! То, може, й нам допоможете торгуватись?
– Та запросто! Але то буде дуже дорого коштувати!
Почувши таку відповідь, норвежець розсміявся. 🙂
– А у вас така серйозна фототехніка, – у мене на столі весь час лежав мій “Canon”, – Ви професійний фотограф?
– Та ні, я турист, просто гуляю та фотографую, як то кажуть, “на добру згадку”.
– Якщо ви просто турист, то ким же ви тоді працюєте, якщо так гарно торгуєтесь?
Тут потрібна ремарка: це відео було знято у 2011 році, коли я ще працював у податковій службі. Тож, на секунду замислившись, відповідаю:
– Та… податковим інспектором…

Не буду ж я йому довго пояснювати подробиці…
Хлопець перекладає мою відповідь, і норвежець буквально падає на стіл, здригаючись від реготу. 🙂

Згадав ось ці історії – і аж закортіло до Львова з’їздити. 🙂

Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.

Мій блог - некомерційний проект.

Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!

Розповіді про Нормандію.
— Абатство Мон-Сен-Мішель – перлина Нормандії.
— Онфлер – старий конкурент Гавра.
— Як роблять кальвадос.
— Пейзажі Нормандії…
— Довіль і Трувіль.
— Пляж Довіля як окреме визначне місце.

Розповіді про Туреччину.
— Готелі Туреччини — якими вони бувають і чим відрізняються.
— "Непляжна" Туреччина – стародавні міста і гробниці.
— Туреччина – незвичайні місця та розваги.
— "Секс на пляжі" в нічному Мармарисі.