«Понявкайтє» і «За що ж такі гроші?!»

Що мені подобається у Львові, так це те, як місцеві підприємці взяли місцевий же колорит, додали трохи історії — і зробили з того нефіговий бізнес, відкривши цілу низку одіозних кафе та ресторанів.

Напевно, всі з вас чули про ресторан «Криївка».
Але, як на мене, він, хоч і прикольний, але не найодіозніший з усіх…

Якщо хтось не знає, є у Львові таке кафе — «Мазох»…
Чому саме таке — і там?

То все дуже просто, адже Леопольд фон Захер-Мазох (від прізвища якого і пішов славнозвісний «мазохізм») народився і до 12 років жив саме у Львові!

Не знали?
А львів’яни не лише знають, але й створили на його честь кафе з відповідним антуражем. Тож, перебуваючи якось у Львові, я, звісно, не міг його оминути. 🙂

Дивани з цицьками та цепами, офіціантки з батогами.
Все — як положено. 🙂

За столиком сиділа дівчина з таким собі чолов’ягою, та ось настав час розраховуватись з офіціанткою…
— Будь ласка, порахуйте!
— Маєте червону картку «Локаль»?

«Локаль» — то фірма, яка має цілу мережу одіозних закладів. Таких, як славнозвісна «Криївка» (яку я вже згадував), «Масон», різні сувенірні крамнички, інші кнайпи. Ну, і «Мазох» теж. А дисконтна картка цієї мережі — саме червоного кольору.
— Ні, не маємо. А що треба, щоб її отримати?
— Дуже просто! Я вас відшмагаю своїм батогом. Двадцять ударів — і картка ваша!
Дядько замислився, а от дівчина відреагувала миттєво.
— Я! Я згодна! Шмагайте! Я навіть стану так, щоб вам було зручно!!!
— Фьють! — свиснув батіг.
— Ой! — зойкнуло дівчисько.

— Фьють! Ой! Хи-Хи! Фьють! Ой! Фьють! Ой!
Решта відвідувачів завмерли від такого шоу, їх щелепи повідвисали, очі були, як п’ятаки за часів імператриці Катерини.
— Понявкайте! – скомандувала пані з батогом.
— Няв! Няв! Няв!
— Не чую! Ану, голосніше!

Фьють! Фьють! Удари батогом збіглися з нявом.
— НяяяЯЯЯЯввв!!! – пролунав несамовитий зойк відчайдухи.
— Ну, от і все, заповнюйте анкету, ось ваша картка. 🙂

І тут несподівано з усіх боків залунали оплески. Інші відвідувачі, які несподівано для себе стали глядачами такого чудернацького дійства, аплодували сміливій пані. Дехто навіть стоячи. 🙂

На жаль, бажаючих спробувати батога на собі більше не знайшлося. 🙂
Довелося вишкрібатися із підвальчика і йти гуляти містом… 😉 🙂

Щоб дійти до Галицької жидівської кнайпи «Під Золотою Розою», розташованої саме в старих єврейських кварталах Львова…

Здавалось би, ну, який колорит можна придумати для єврейського ресторану? Ну, одяг там національний, меню кошерне… Шо ще…?

Виявилось дуже просто — меню, без, цін!!!

Тобі приносять меню лише з назвою страв, без зазначення вартості, ти їх замовляєш, а коли настає час розрахуватися, підходить офіціант, з яким потрібно торгуватися! 🙂 🙂 🙂

І саме від цього вміння торгуватися і залежить те, наскільки схудне ваш гаманець в жидівській кнайпі.

Мені казали, що, начебто, якщо попрохати, то вам спочатку дадуть меню із цінами — і потім розрахують, як у звичайному кафе чи ресторані. Але якщо так чинити, то навіщо взагалі йти до жидівської кнайпи? Адже так втрачається весь колорит…

Отже, замовляю «Закуску по-жидівськи» (це маца в комплекті з різними паштетиками і намазанками) та настоянку «Пейсехівку».

І ось настає час розрахуватись за ці наїдки та напої…

Обожнюю жидівську кнайпу, бггг….! 🙂
А взагалі, то їм пощастило, шо я нечасто відвідую Львів, бо так і збанкрутіти недовго…

Поки я ото так торгувався, за сусіднім столиком сидів хлопець років двадцяти і дядько у віці «десь за п’ятдесят». Як виявилось, хлопець — місцевий, а дядько — з Норвегії. І поки ото я торгувався, хлопець йому все перекладав, що ж ото воно таке відбувається.

Після завершення торгу новежець звернувся до мене через свого супутника, який перекладав з англійської на українську.

— Доброго дня! Ви так добре торгуєтесь! То, може, й нам допоможете торгуватись?
— Та запросто! Але то буде дуже дорого коштувати!
Почувши таку відповідь, норвежець розсміявся. 🙂
— А у вас така серйозна фототехніка, — у мене на столі весь час лежав мій «Canon», — Ви професійний фотограф?
— Та ні, я турист, просто гуляю та фотографую, як то кажуть, «на добру згадку».
— Якщо ви просто турист, то ким же ви тоді працюєте, якщо так гарно торгуєтесь?
Тут потрібна ремарка: це відео було знято у 2011 році, коли я ще працював у податковій службі. Тож, на секунду замислившись, відповідаю:
— Та… податковим інспектором…

Не буду ж я йому довго пояснювати подробиці…
Хлопець перекладає мою відповідь, і норвежець буквально падає на стіл, здригаючись від реготу. 🙂

Згадав ось ці історії — і аж закортіло до Львова з’їздити. 🙂

Чтобы не пропустить ничего интересного, подписывайтесь на telegram-канал блога. Хотите, чтобы я о вас написал? Тогда ознакомьтесь с условиями сотрудничества и размещения рекламы в блоге.

Мой блог - некоммерческий проект.

Но если моя статья вам понравилась или оказалась для вас полезной, можете сказать "спасибо", 🙂 перечислив любую сумму - на ваше усмотрение.
Просто нажав на кнопку: СПАСИБО!

Рассказы о Нормандии.
— Аббатство Мон-Сен-Мишель — жемчужина Нормандии.
— Онфлёр — старый конкурент Гавра.
— Как делают кальвадос.
— Пролетая по дорогам Нормандии…
— Довиль и Трувиль.
— Пляж Довиля как отдельная достопримечательность.

Рассказы о Турции.
— Турецкие отели — какими они бывают и чем отличаются.
— «Непляжная» Турция — древние города и гробницы.
— Турция — необычные места и развлечения.
— Секс на пляже в ночном Мармарисе.