Меджибіж – сумна перлина Хмельниччини

До війни я дуже сподівався, що цим літом зможу трохи поподорожувати країною. Що ж, мандрівка по суті відбулася, хоч і дещо вимушено. Через війну я переїхав у Хмельницький 🙂 Ну а раз мене сюди закинула доля, в один із весняних днів я вирішив відвідати Меджибіж, де знаходиться друга за популярністю фортеця Хмельницької області – Меджибізький замок.

З погодою, правда, не пощастило. Небо було затягнуто хмарами, зривався дощик. Але поїздка була запланована за 2 тижні, тож я поїхав, незважаючи на погоду. Тим паче що поїздка була безкоштовною для ВПО від Турагенції “ЕКО – ТУР”. Агенція, до речі, дуже класна, і у них багато різних цікавих екскурсій/поїздок як одноденних, так і на декілька днів.

Подивившись попередньо фото в інтернеті, я очікував побачити щось цікавіше, ніж те, що побачив у реальності. Тож, чесно кажучи, був сильно розчарований поїздкою.

Але про все по черзі.

Проходимо у хвіртку на територію фортеці, оплачуємо екскурсію та йдемо в музей. Вхід у нього зліва від входу, ну а на цій фотографії – ось там справа відчинені двері.

Музей дуже маленький, буквально п’ять, якщо не помиляюся, невеличких кімнат. І я б сказав, що він вкрай бідний на експонати.

Ці фото – з першої кімнати.
Власне, все, що стосується історії замку та фортеці, екскурсовод розповідає саме в першій кімнаті. В решті кімнат знаходяться меблі, старовинний одяг, взуття та інструменти.

Також працівники музею навіщось поцупили в інтернеті малюнок Fill Feaouill з кораблем, який розмістили в останній кімнаті музею без зазначення авторства, чим грубо порушили законодавство про авторське право.

Після музею ідемо в Замкову церкву Святого Миколая, яка стоїть посеред замкового двору.

Церква діюча, але сьогодні служби немає, тож нам просто відчиняють двері, показують її зсередини та розповідають її історію. На цьому екскурсія завершується.

Самостійно заходжу в музей голодомору. Там ніхто нічого вже не розповідає.

Сам музей – це одна велика, дуже темна кімната з копіями документів часів голодомору, статуями голих людей та старими сільскогосподарськими інструментами, якими користувались приблизно в 30-х роках минулого сторіччя. Правда, частину такого інструменту (один в один) використовувала моя прабабця ще у 80-х роках. Тож лише умовно можна вважати, що він “часів голодомору”. В музеї я не фотографував, бо було вкрай темно.

Власне, все.
Більше по суті дивитися було ні на що.

Ну хіба що за бажанням вилізти наверх Лицарської вежі.

Але всередині вежі абсолютно порожньо, хоча там повно місця, де можна було б розмістити якісь цікаві експонати.

Решта подвір’я порожня, а частина взагалі перекрита парканом, за яким начебто йде реставрація палацу.

Однак, судячи з того, як все позаростало кущами та травою, роботи тут вочевидь давно не ведуться.

Ну а дядьки, які теоретично могли бути чи то будівельниками, чи то реставраторами, постійно виходили з внутрішніх приміщень (куди туристів не пускають), щоб потеревенити та посмалити цигарки.

Будь-яка інфраструктура у вигляді закладів громадського харчування чи банального кіоску, де можна було б купити пляшку води, бутерброд або випити каву, як в самій фортеці, так і навколо неї – відсутня.

Дорогою до фортеці є щось схоже на кафе, але воно було зачинене.

Ну а біля самого входу в фортецю є лише аптека і більше нічого.

Навіть туалет для відвідувачів – це смердюча брудна кабінка біотуалету, встановлена на території фортеці за купою будівельного сміття. На цьому фото дві панянки туди якраз чимчикують, щоб повернутися назад в шоці. 🙂

Відвідини музею, церкви, музею голодомору, підйом на вежу та прогулянка подвір’ям зайняли від сили 40 хвилин.

Ну а оскільки час до від’їзду ще є, я вирішую просто прогулятись навколо самої фортеці.

От власне і все…

Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.

Мій блог - некомерційний проект.

Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!

Розповіді про Нормандію.
— Абатство Мон-Сен-Мішель – перлина Нормандії.
— Онфлер – старий конкурент Гавра.
— Як роблять кальвадос.
— Пейзажі Нормандії…
— Довіль і Трувіль.
— Пляж Довіля як окреме визначне місце.

Розповіді про Туреччину.
— Готелі Туреччини — якими вони бувають і чим відрізняються.
— "Непляжна" Туреччина – стародавні міста і гробниці.
— Туреччина – незвичайні місця та розваги.
— "Секс на пляжі" в нічному Мармарисі.