Де сільраді гроші взяти…

Один з моїх знайомих в фейсбуці постійно пише про необхідність переведення бізнесу з міст у сільську місцевість.

На його погляд, мотивів для цього – два:
1) за рахунок податків дати селам можливість розвиватися;
2) створити для себе клімат найбільшого сприяння з боку місцевої адміністрації – як для курки, що несе золоті яйця.

Так от, оскільки я з ним частково згоден, то ж і хочу сьогодні розповісти і показати, де рай/міськ/сел/сільрада може взяти гроші (у вигляді надходжень до місцевого бюджету) на той же ремонт доріг – і що для цього потрібно зробити.

Бюджет в Україні поділений на дві частини – державний і місцевий. Податки, в свою чергу, теж поділені на загальнодержавний і місцеві.

Так, до місцевих податків і зборів на сьогодні відносяться:
1) податок на майно, що включає в себе:
– податок на землю та орендну плату за землю;
– податок на нерухомість;
– транспортний податок;
2) єдиний податок (а це не тільки ФОП, але і сільгосппідприємства);
3) збір за місця для паркування транспортних засобів;
4) туристичний збір.

Всі ці податки і збори безпосередньо надходять до місцевих бюджетів.

Здавалося б, небагато, чи не так?
Але справа в тому, що загальнодержавні податки після їх зарахування до державного бюджету частково повертаються на місця, де вони були сплачені. Це передбачено і Податковим кодексом України (п. 9.3. Ст. 9 НПУ), і Бюджетним кодексом України (ст. 64 БКУ).

Так, крім перерахованих вище, до доходів районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад також (зокрема) належать (список великий, наведу тільки ті, які, так чи інакше, мають ключове значення):
1) 60% податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО), який сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території (за винятком ПДФО від оподаткування пасивних доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок, відсотків на вклад (депозит) члена кредитної спілки у кредитній спілці);

2) акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів зараховується до бюджетів об’єднаних територіальних громад, та у міські бюджети;

3) податок на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності, засновником яких є районні, міські ради, об’єднані територіальні громади, зараховується, відповідно, до районних, міських бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад;

4) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності, засновником яких є районні, міські ради, об’єднані територіальні громади;

5) рентна плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; рентна плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; рентна плата за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення; рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів (крім рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних об’єктів – за місцем податкової реєстрації платника рентної плати;

6) орендна плата за водні об’єкти (їх частини), що надаються в користування на умовах оренди районними, місцевими радами, яка зараховується, відповідно, до районних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування;

7) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі.

А тепер – найголовніше.
Що потрібно зробити місцевому самоврядуванню, щоб в бюджеті їх рай/міськ/сел/сільради або їх об’єднаної територіальної громади з’явилися гроші для реалізації амбітних проектів з розвитку їх територій?

Перше – залучення бізнесу на свою територію.

Наприклад, це може бути безперешкодне виділення землі для будівництва того чи іншого виробництва. В якості додаткового бонусу можна пообіцяти звільнити або істотно знизити ставку орендної плати за землю та податку на нерухомість, скажімо, в перші 3 роки.

Таке залучення відразу дасть надходження до місцевого бюджету у вигляді 60% від ПДФО, утриманого із заробітної плати співробітників цього підприємства, плюс надходження у вигляді орендної плати за землю, податку на нерухомість, транспортного податку.

Тут якраз в тему згадати, як в одному місті захотіли побудувати біля окружної дороги чи то супермаркет, чи то щось ще … Але «ціна», яку місто «загадало» за виділення землі, була такою, що ініціатори будівництва покрутили пальцем біля скроні.

Ну, і перейшли на іншу сторону, навпроти, в цьому ж місці, цієї ж дороги, – і взяли землю в оренду, але вже у сільради. 🙂

Інший випадок – взагалі анекдотичний.
Один невеликий завод, що переробляє давальницьку сировину, «заколивався» відбиватися від постійних перевірок податкової, яка весь час намагалася щось виключити з його витрат, щоб донараховувати податок на прибуток.

Вони просто сіли і порахували, що при його рентабельності, 3% єдиного податку від вартості послуг з переробки – це в 1,5 рази менше, ніж 18% податку на прибуток. І перейшли на сплату єдиного податку.

Після цього сільрада, неждано-негадано отримавши у свій бюджет 200000 грн на рік, у вигляді надходжень єдиного податку, готова була це підприємство на руках носити, хоч до цього відношення директора заводу з місцевим головою, м’яко кажучи, не складалися.

Зрозуміло, що не на одних тільки виробничих підприємствах (я не кажу «промислових», які випускають щось в істотних обсягах) світ клином зійшовся.

Найбільш одіозний варіант, що прийшов мені в голову, – це котеджне містечко ІТ-фрілансерів. 🙂

Беремо айтішників (які ФОПи), даємо їм землю під забудову, але з умовою, що вони реєструються («прописуються») потім в побудованому будинку/котеджі.

Що таке «ФОП-айтішник»?
Це дохід в сумі 2-3 тис.у.о. в місяць. При цьому, єдиний податок вони будуть потім платити за місцем реєстрації, що, в підсумку, може принести для місцевого бюджету 25-35 тис.грн на рік від кожного «переселенця»!

Я знаю величезну кількість фрілансерів, які виїхали у великі міста з сіл, селищ, райцентрів …

Так ось вам схема!
Встановлюємо для батьків таких фрілансерів пільги з оплати комунальних послуг, в поліклініці – прийом поза чергою, путівка від соцстраху/профспілки, дрова/вугілля на всю зиму, подарунки на Новий рік …

Що завгодно – так, щоб людям було дуже приємно (і перед сусідами можна похвалитися), а бюджету недорого. 🙂
АЛЕ за однієї умови!

Їх син або дочка фрілансери-айтішники повинні бути ФОПами і залишатися прописаними у них в квартирі або будинку (але при цьому для субсидії спеціальна комісія з міськ/сел/сільради напише (це законно), що їх син/дочка там фактично не проживають!).

Профіт!
Витрачаємо на подарунки/путівку або на пільги 5 000 грн (або взагалі не витрачаємо нічого, якщо це, наприклад, обслуговування поза чергою в поліклініці). Отримуємо 20-40 тис.грн на рік надходжень до місцевого бюджету у вигляді єдиного податку від такого сина/дочки.

Адже реєструватися як ФОП і платити єдиний податок він буде за місцем своєї «прописки»!

Взагалі, залучення в регіони різних ІТ-компаній виглядає вкрай привабливим – як саме по собі, так і для них самих. Рівень витрат на утримання офісів, на проживання та харчування поза великих міст істотно нижче.

Якість продуктів при цьому – набагато вище, а вода і повітря в райцентрах чистіше.

Що стосується будь-яких “смаколиків”, які в райцентрі не продаються, для компанії думаю взагалі не проблема, організувати їх регулярну доставку своїм співробітникам (та й Нову пошту ніхто власне не відміняв).

Специфіка ж цієї галузі в тому, що при наявності електрики і високошвидкісного інтернету працювати можна скрізь. При цьому в регіоні, при тих же витратах, можна створити собі більш комфортні умови (більш просторі і зручні офіси), а година або півтори їзди до великого міста – не такий вже й великий час, якщо є машина.

Окремий плюс – віддаленість від контролюючих органів, які бажають помацати товщину твоєї кишені. 🙂

Так що на місці ІТ-компаній я б від’їхав 30-50 км від обласного центру, взяв у сільради землю, побудував би затишний офіс, а навколо нього – котеджі з басейнами і джакузі для персоналу. 🙂

А для надійності навколо всього цього – паркан з колючим дротом і крокодилами вежами :), щоб, значить, не одне «маски шоу» з автоматами не могло приїхати.

Це, звичайно, жарт, але в кожному жарті, як ви самі розумієте, є тільки частка жарту…:)

Друге – створення комунальних підприємств.

Це, звичайно, більше підійде не для маленьких сільрад, а для райцентрів і селищ. Хочете більше грошей до бюджету? Включайтеся в бізнес-процеси!

Хто у вас вивозить сміття, прибирає територію, перевозить пасажирів і т.д. і т.п.? Комерційні підприємства? А чому не комунальні?

Адже в разі їх створення місцевий бюджет отримає не тільки податок на прибуток, але і частина прибутку, яку ці підприємства зможуть перераховувати в бюджет.

Ні, я не закликаю до тотальної заміни приватного бізнесу комунальним.
Якщо бізнес працює добре і чесно, платить податки, не варто чіпати недосвідченими руками чітко налагоджений механізм.

Але якщо бізнес буксує та/або ухиляється від сплати податків, не приносячи в місцевий бюджет ні копійки, тут 100% варто задуматися про його заміну комунальним підприємством.

Одного разу я був в одному селі з дуже сильним господарством.
Оскільки часи колгоспів давно пройшли, це було приватне СТОВ (сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю).

Так ось, в цьому селі три магазини належали СТОВ, кафе/ресторан/бар належали СТОВ, лазня з величезним басейном і солярієм (!!!) належали СТОВ.

Побачивши все це, я запитав: «Ого, ви що, принципово не даєте нікому в селі бізнесом займатися?..».

Мені відповіли: «Ну, по-перше, навіщо мені віддавати іншим те, що я можу заробити сам? По-друге, нехай займаються, але вони не витягнуть. Я і куплю завжди дешевше (тому що беру більше), і доставка мені дешевше (тому що ті ж продукти я везу попутно з іншими вантажами), і зарплату співробітникам я поставлю вище. За рахунок цього у мене в магазині товар буде дешевше, а продавщиці усміхнені. І будь-який конкурент просто загнеться. Я, взагалі, якщо треба, можу рік працювати «в нуль», тому що для мене цей бізнес – не основний. А інші не можуть».

Так і з комунальними підприємствами: навіщо віддавати іншим те, що можна заробити самим?

Третє – посилення контролю за дотриманням законності.

Неоформлені наймані співробітники, незаконна вирубка лісу і видобуток того ж піску і крейди, торгівля алкоголем без касового апарату, приховування виручки перевізниками …

Це все і багато іншого – прямий удар по місцевому бюджету.

Щоб уникнути таких втрат, місцевим радам потрібно тісно співпрацювати і з правоохоронними, податковими, та іншими контролюючими органами. А кому, як не місцевому самоврядуванню, знати, хто і де на їх території працює з порушенням закону?

Днями в одній з податкових інспекцій області розповіли кумедний випадок.
Після реформування фіскальної служби у них немає ні людей, ні грошей, щоб якимось чином відправити поштою жителям сіл і райцентрів рішення про нарахування земельного податку.

А обов’язок цей податок сплачувати виникає у людей тільки після отримання такого рішення. Так що, немає рішення – немає податку.

Податкова інспекція попросила одну із сільрад допомогти – вручити рішення про нарахування земельного податку під підпис жителям їх сіл.

Знаєте, що відповіли у сільраді?
Щас розповім! Якщо ви стоїте, сядьте! «Вам треба, ось самі і вручайте!».

Тобто, з їх позиції, це податковій треба, щоб земельний податок надійшов до бюджету цієї сільради! Самій сільраді він, виявляється, і нафіг не потрібен …

Четверте – інвентаризація і оптимізація.

Дуже часто на балансі місцевих адміністрацій перебувають різні будівлі і споруди. Вони активно використовувалися в «староглиняні» часи, а зараз стоять напівпорожні, в тому числі – і через скорочення чисельності співробітників, які в них працювали.

У такій ситуації цілком можливо зібрати всі служби, які в них розміщуються, умовно кажучи, «під одним дахом», а вивільнені приміщення віддати в оренду.

Сюди ж відноситься виявлення безхазяйного майна.
І якщо з нерухомістю померлих людей міськ/сел/сільради вже розібралися, то земельні паї часто залишаються ніким не витребувані.

Ну, ось померла в селі самотня бабуся (або дідусь).
Що відбувається з її земельним паєм (який в оренді у місцевого фермера або агрохолдингу)?

Найчастіше орендар продовжує «по тихому» користуватися тепер уже безгосподарну землею, економлячи на орендній платі.

Але ж сільрада, на території якого жила ця бабуся (або дідусь), цілком може визнати такий пай «відумерлою спадщиною» – і в подальшому отримувати до бюджету орендну плату від використання цієї землі.

П’яте – не лінуватися, не брати хабарів і не красти.

Найпростіше нічого не робити, а скласти руки і, сидячи за столом, сказати: «Які дороги? У нас на дороги грошей немає!». Якщо просто сидіти і нічого не робити, то гроші самі по собі і не з’являться.

Не брати хабарі і не красти, напевно, ще важче, ніж відірвати свою жопу від стільця.

Адже навіщо створювати комунальне підприємство, якщо можна відкрити на брата або кума ТОВ – і заробляти гроші не для бюджету, а для себе?

Занадто велика спокуса не боротися з незаконним видобутком піску, неоформленими працівниками та іншими негараздами, а просто зробити вигляд, що ти їх не помітив, поклавши при цьому в кишеню 100-200-1000 доларів відкату.

І дуже важко не «пиляти» на користь «своїх» ті гроші, які, незважаючи ні на що, все ж надійшли в цей нещасний місцевий бюджет.

Тут, на мій погляд, все залежить від того, чи налаштований ти грати «вдовгу».

Колись, ще в 90-ті роки, голова одного колгоспу-мільйонера мені сказав :«Я не розумію тих, хто тупо пускає худобу під ніж, розпродає техніку за безцінь, а то, що, не можна розпродати, вирізає на металобрухт. Ось дивись, якщо я буду в рік «красти» тут у себе 10-15% від бюджету, цього ніхто не помітить – від слова «взагалі». Але при цьому у мене будуть в селі хороші дороги та працюючі магазини. І у моїх колгоспників зарплати будуть такі, що до мене з міста приїдуть на роботу проситися. А ще я для них будинку в селі строю. І ось так я можу робити 10 років. І за ці 10 років я зароблю (ну, або, якщо хочеш, вкраду) в рази більше, ніж просто одноразово пустивши все «під ніж». При цьому всі тут мене просто на руках будуть носити. І, не дай Бог, хтось спробує мене зняти. Мої колгоспники візьмуть вила і перекриють трасу, а якщо не допоможе, сядуть з вилами в трактора – і поїдуть до того, хто буде мене знімати…».

І як на мене, він таки правий!
Якщо не ставити собі за мету заробити/вкрасти все прямо тут і зараз, то у випадку з територіальними громадами за тебе голосуватимуть знову, знову і знову – і так з року в рік. Якщо ти для цієї громади реально робиш дуже багато.

Хоча, дійсно, можна вкрасти все, а потім роздати бабусям гречку – і виграти вибори! 🙁 :(: (

Резюме

Після децентралізації в усіх місцевих рад набагато більше можливостей і варіантів для поповнення своїх бюджетів.

Так, більш-менш великим містам у цьому відношенні частіш за все набагато простіше. Буває так, що їм для загалом непоганого наповнення бюджету взагалі не доводиться особливо напружуватися.

Наприклад, у Харкова бюджет – 15 млрд грн, і йому все одно, яка ставка єдиного податку у підприємців (можна поставити і 10%), та хто тут торгує без РРО, – вони в цьому бюджеті погоду не роблять.

А більш дрібним селищам або територіальним громадам, можливо, доведеться докласти якихось зусиль і фантазію для наповнення своїх бюджетів. Разом з тим на сьогодні можливостей залатати в них дірки набагато більше, ніж було раніше.

Якщо ж місцеве керівництво буде просто сидіти і нічого не робити, то ні дороги, ні садки, ні лікарні у вас ніколи і не з’являться.

У такому випадку просто не потрібно голосувати за них на наступних виборах. А якщо зовсім вже несила терпіти, то можна спробувати відкликати їх повноваження (хоч голови сільради, хоч місцевих депутатів) – і вибрати інших. Відповідний механізм в законі для цього є.

А зовсім вже на завершення мого опусу 🙂 хочу навести як приклад, що підтверджує все вище сказане, бюджети на 2017 рік двох райцентрів Харківської області

Красноград
населення 21 тис.чол., Віддаленість від обласного центру 101 км

Куп’янськ
населення 29 тис.чол., віддаленість від обласного центру 124 км

Як бачите структура надходжень цих бюджетів повністю підтверджує всє написане мною вище (для чистоти «експерименту» бюджети я почав шукати тільки після написання посту).

Щоб не пропустити важливу інформацію, підписуйтесь на мій телеграм-канал «Податковий консультант»!

Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.

Мій блог - некомерційний проект.

Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!

Мої "роздуми" на різні теми.
- Що харківські тепломережі робили все це літо…
- Супермаркет чи ринок – де більша економія.
- Де сільраді гроші взяти…
- Обман покупців, або чому “худнуть” упаковки з продуктами…
- Як не варто писати листи майбутньому роботодавцю.
- Чому СЕОшники, маркетологи та інші рекламщики вас обманюють.
- Чому держава вбиває малий бізнес?
- ПриватБанк - чого варто боятися після націоналізації…
- Про банківську систему і банківську таємницю.
- Голі діти навколо нас і Джок Стерджес.