«Промені Аласі» – Аліса Корж
Відразу хочу сказати, що «Промені Аласі» авторства Аліси Корж (видавництво «Уроборос») я дуже довго уникав купляти й читати. Чому? Тут багато факторів, і їх важко пояснити у двох словах. Але все ж таки я це зробив – купив і прочитав.
Відразу маю сказати, що це не фентезі, а доволі якісно написана фантастика. Не без технічних косяків, але вона гарна.
Книга написана цілком захопливо, і ні, не настільки захопливо, що ти не лягаєш спати, доки не дочитаєш. Але достатньо захопливо, щоб тримати тебе в напрузі весь час і щоб тобі було цікаво: «От дідько, що ж там буде далі?!».
А знаєте, що найдивніше?
Сюжет розвивається достатньо планомірно, тобто без стрибків у динаміці, але при цьому авторці вдається весь час утримувати твою увагу й напругу, щоб було цікаво продовжувати читати.
Тут Аліса Корж на 100500% перевершила всесвітньо відому і розкручену Ребекку Яррос, якій, як на мій особистий погляд, подібне так і не вдалося (за винятком другої книги).
За сюжетною лінією ця книга схожа на те, що заведено називати «роментезі» – романтичне фентезі. Але враховуючи, що це не фентезі (немає магії й чаклунства), то, напевно, за аналогією можна назвати… ХЗ, не знаю як :)))
Але неважливо.
Отже, світ, де міста під куполами посеред пустелі, бо з пісків виділяється токсин, що вбиває все живе (так було не завжди). В суспільстві існує жорстка кастова система, де вищі артії панують над плебсом – свартіями.
Через токсин із пісків артії втратили репродуктивні можливості, тож розмножуються через «зачаття в пробірці» та штучне вирощування плоду. Тому вони розвинули генетику та програмування не тільки статі плоду, а й решти людських можливостей. Тож артії фізично досконалі. Ну й поводяться як знать і зневажають свартіїв.
Касія свартійка. ЇЇ батьків за порушення законів стратили в неї на очах, коли вона була дитиною, а її відправили в сиротинець.
Але з сиротинця її забрав співправитель країни (у них типу така собі диархія, коли два правителі по черзі зміняють один одного), і зробив своєю підопічною.
Це порушення геть всіх устоїв, але він чхав на це.
Опікун Касії – дуже жорстка людина, і підопічна його боїться, але він дав їй освіту й належне виховання.
Для реалізації свої політичних цілей він відправляє Касію в Арітрійську Академію. Це нонсенс, бо там навчаються діти винятково найбільш іменитих і владних. Там апріорі не може бути тої, хто за народженням належить до нижчої касти (там і з атріїв не всі навчаються).
Але йому ніхто не може суперечити, та й оскільки нічого подібного ніколи не було і ніхто про таке й помислити не міг, то і законів, щоб забороняли щось подібне, просто не існує.
Отже, Касія починає навчання й отримує купу знущань від академістів.
Однак при цьому, хоч як це дивно (ага, щас), вона знаходить там і щирих друзів, які їй допомагають.
Величезний плюс авторки, що в усьому цьому вона утримується від створення любовної лінії. Касія не заводить шури-мури й не страждає на пів книги, як героїня Ребекки Яррос 🙂
Авторка пише оповідку – історію життя. І робить це достобіса неупереджено до персонажів.
Звісно, що Касія – головна героїня, але при цьому вона цілком… звичайна. Без суперздібностей «за замовчуванням» чи чогось подібного.
НЕ буду спойлерити весь сюжет, бо читати буде нецікаво 🙂 Лише можу сказати, що «Промені Аласі» – цілком пристойна, гарно написана фантастика, причому написана українською авторкою. І, як на мене, це один із небагатьох фантастичних творів українських авторів, які варти видавати іноземними мовами. Бо це цілком на рівні того, що «Нью-Йорк Таймс» часто називає «книгою року».
Як особисто на мене, це точно краще за всякі «крила» від Яррос 🙂
Тепер те, що я вважаю недоліками.
У світі, де відбуваються події, наука перебуває на дуже високому рівні. Генетика, хімія, фізика й інженерія…
Але я не розумію, чому авторка запхала деякі моменти на рівень середньовіччя та створила такий собі умовний «стімпанк».
Отже, у нас побудовані куполи, що захищають цілі міста від зовнішніх факторів, але поза містами по пустелі всі їздять у «каретах», запряжених тваринами. WTF? А варіанта збудувати банальну залізницю? Якесь автоматичне сполучення, враховуючи розвиток науки? Нє?
Другий момент – це попри офігенський розвиток хімії у них немає вогнепальної зброї! Весь рід опікуна Касії перебили стрілами!!! (Ой, спойлер.) Ви серйозно? Що, ніхто не придумав «порох»? У нас його придумали в Китаї декілька тисяч років тому з меншим розвитком хімії як науки.
У них є пристрої, що зчитують відбитки пальців і ДНК крові – біометричні замки. Але при цьому жодної згадки про комп’ютери. Домашні, я маю на увазі. Академісти пишуть усе руками, а не друкують, ба більше, навіть фото немає – є «рідина для зняття копій». Серйозно?
Яким чином можуть існувати обчислювальні потужності у вкрай незначних розмірах, які забезпечують функціонування біометричних замків, хай навіть на рівні зчитування відбитків пальців (а є замок, що розпізнає ДНК з крові, і він у палиці, а це дуже дрібна електроніка), і при цьому немає персональних комп’ютерів? Якась маячня…
Трете – у них немає ані радіо, ані телебачення.
За подіями на випускному випробуванні всіх повідомляють через гучномовці. А не показують на екрані. А головна героїня пише подрузі листа замість того, щоб хоча б зателефонувати. Тобто не те що радіозв’язку, а навіть дротового телефонного зв’язку у них немає. Як таке можливо?
Хоча при цьому є нейробраслети, надягання яких на руку повністю підкорює людину і робить із неї покірного робота.
Але якщо не бути таким прискіпливим і в’їдливим, як я, й не думати про ці провтики, – це насправді дуже гарна та добротна ПРИГОДНИЦЬКА фантастика, яку варто прочитати. Що, власне, я й рекомендую.
Ключове слово – ПРИГОДНИЦЬКА.
Бо, як на мене, мета цієї книги – розважити читача, а не пригрузити якимись «важливими» дилемами.
Наприклад, я безвідривно прочитав її за два вечори. Бо мені щиро було цікаво, «а що буде далі», і попри мій читацький досвід сюжету вдалося мене здивувати.
Тож повторюся: цілком можу рекомендувати «Промені Аласі» до прочитання 🙂
Тепер технічні моменти, хоча зазвичай я такого не пишу.
Книга видана на якісному папері й із якісною редактурою/коректурою. А найбільш неочікуваним (коли я замовляв) був її розмір та товщина.
Це такий собі чималенький і важкенький том.
Але при всьому цьому я не розумію, навіщо саму книжку зробили «голою» (зрозумієте, коли купите) та наділи на неї супер.
Єдине, що спадає на думку, – це зменшення собівартості. Проте при ціні книги майже 700 грн, якщо за рахунок повноцінної палітурки вона коштувала б 750 чи 780 грн… хіба це щось змінило б?
Але це такоє…
Власні відчуття від книги. Бо я щиро ненавиджу супер, який на шляху через десятиліття псується. Тож волів би, щоби книга була просто із нормальною палітуркою без всякого супера. Але я розумію, що це, напевно, «дорого-багато» для такого видання. Бо його наклад лише 1500 примірників….!!!!
У світі книговидавництва це фактично «штучна» робота. Коли 80-90% вартості книги – це вартість її видання. І всі ці «технічні» моменти, про які я тільки що написав, – це наслідки такого мізерного тиражу.
Тож, враховуючи розмір цього накладу, я рекомендую поспішити з придбанням цієї книжки, бо вона того варта, а 1500 примірників вистачить тільки на найперших, хто поспішить її купити 🙂
Напевно, у мене вийшов дуже суперечливий текст. Це тому, що сама книжка мене щиро захопила, а якість її видання насправді на найкращому рівні.
Та коли тебе щось захоплює і зачаровує, ти мимоволі хочеш, щоб це було ще більш досконалим. Неперевершеним!
Я з нетерпінням чекаю на продовження (яке вже в роботі) і щиро сподіваюся, що воно буде не гіршим за початок. А не як третя книга Яррос, прости Господи.
Моя оцінка 9/10.
З моїми іншими оглядами книжок ви можете ознайомитися в рубриці «Книжкова полиця».
Автор: Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.
Мій блог - некомерційний проект.
Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!