Як знімати (фотографувати) концерти і спектаклі

Дивлюся, в Інтернеті знову почали з’являтися фотографії з різних концертів і вистав – і, дивлячись на їх “якість”, я вирішив повторно опублікувати свій пост про концертну фотографію: раптом він комусь стане у нагоді …

У початковому варіанті пост був написаний ще у 2011 році, але за цей час, по-перше, мало що змінилося (крім фототехніки), а по-друге, весь цей період він доповнювався різними подробицями і нюансами. Єдине, що я майже не змінював, – фотографії, які виступають в ньому в якості ілюстрацій.

Зазвичай всі такі статті починаються з розповідей про те, як отримати акредитацію, але і тут я почну з іншого. 🙂

Техніка

Перш ніж зробити спробу ззнімати (фотографувати) концерти, ви повинні чітко уявляти можливості своєї техніки і організовувати процес зйомки виходячи з них.

Відразу запам’ятайте просту істину: при зйомці концертів спалах НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ.

Причин тому кілька.

По-перше, спалах «вбиває» все сценічне світло (якщо воно є) – і тим самим губить «атмосферу» концерту.

По-друге, ваші ведучі: 40-60 – це дуже сильно і досить боляче б’є по очах артистів, які стоять і дивляться в темний зал. Навіть коли з задніх рядів “пихають” мильницями (з ведучим числом 7-11), вже досить неприємно. Уявіть, як луплять ваші 56 з двох кроків. Після такого бідний артист на деякий час просто сліпне.

А оскільки при зйомці покладатися доведеться лише на високі ІСО, то з цих можливостей вашої техніки і слід виходити.

Фотоапарат
Безумовно, краще, якщо це буде “зеркалка”.
Саме дзеркальні фотоапарати здатні забезпечити досить швидку реакцію на те, що відбувається на сцені і досить високі ІСО.

При цьому розраховуйте на те, що знімати доведеться з ІСО від 1000 і вище – і дуже добре, якщо ваш фотоапарат забезпечує при цьому досить якісну картинку (з мінімальними шумами).

Особисто я зараз знімаю на “старезний” Canon 5D Mark II, який купив саме через високі ІСО, а до нього юзав Canon 30D. Втім, більшість сучасних фотоапаратів мають робоче ІСО не нижче 1600-3200 і цілком підходять для наших цілей.

Ви можете заперечити, що, власне, і багато “мильниці” мають цілком собі робочі 1600 – і це дійсно так.

Але всі “мильниці” поступаються “зеркалкам” в швидкості фокусування – особливо в таких складних умовах, як концертне світло, і мають занадто великий лаг затвора. Знаючи ці недоліки, з ними можна боротися, але багато кадри при цьому все ж таки будуть втрачені.

Об’єктиви
Тут діє одне правило: чим світлосильніший, тим краще.
Ідеальними будуть об’єктиви зі світлосилою 2,8, 2,0, 1,4, 1,2.

Що стосується фокусної відстані, то тут якогось єдиного правила немає – і виходити потрібно в першу чергу з того приміщення і тих умов, в яких доведеться знімати. Швидше за все, найбільш популярними будуть фокусні – в діапазоні від 17 до 200 мм.

Використовувати зуми або фікси – залежить виключно від наявності тих чи інших (і вашого особистого підходу до зйомки).

Чи повинні об’єктиви бути “стабнутимі”?
Моя особиста позиція однозначна: ні. Стабілізатор при концертній зйомці – абсолютно зайва річ, яка тільки жере ресурс вашої батареї (далі ви зрозумієте, чому).

Захисні фільтри
Річ дуже необхідна, оскільки під час концерту артисти в запалі можуть поливати публіку водою або навіть штучною кров’ю (цим зазвичай грішать різні рок-команди), а з боку публіки це можуть виявитися бризки пива або іншого алкоголю, а то і чиясь рука в шипованому браслеті.

То ж не зайвим буде в арсеналі фотографа і очищуючий олівець, а також спеціальні серветки і рідина.

Штатив і монопод
Абсолютно зайві прибамбаси, зовсім непотрібні в концертній фотографії.

Акредитація

А ось тепер, коли ви оцінили те фотобарахло, яке розкладено у вас на дивані, 🙂 можна задуматися про зйомку. І для початку потренуватися на … “котиках”! 🙂

Ну, не зовсім на котиках 🙂
Я маю на увазі клуби, які зараз є практично в кожному місті, а в досить великих містах їх як мінімум кілька. Найчастіше в них виступають свої ж молоді колективи.

Далі все досить просто. Можна або поговорити з керівництвом клубу і домовиться про акредитацію або, що ще простіше, сфотографувавши назву колективів, які виступають в клубі, знайти їх групу в соцмережах і домовитися про фотозйомку безпосередньо з самою групою.

Рідко коли молодий, колектив відмовиться від «особистого фотографа» – особливо, якщо ви пообіцяєте віддати їм частину відзнятого матеріалу для розміщення в тому ж «Фейсбуці», «Інстаграмі», чи «ВКонтакті».

І тут ми підходимо до найголовнішого. 🙂
Незалежно від того, яким чином ви отримаєте акредитацію на той чи інший захід, вам за неї доведеться розраховуватися, віддаючи відзнятий матеріал. У вас в будь-якому випадку виникнуть “обязи”.

Це одна з причин, чому варто починати з техніки – і підходити до оцінки її можливостей вкрай критично.

Саме тому варто почати з молодих колективів, які виступають у клубах, які ще не так вимогливі до якості матеріалу, що знімається (на відміну від того ж арт-директора клубу).

Така фотозйомка дасть вам можливість оцінити свої сили і можливості вашої техніки – перш ніж лізти у “великий спорт” – на досить великі концерти.

Я скажу навіть більше. Якщо у вас вийде знімати в клубах, то у великих залах скоріш за все буде набагато легше 🙂 (хоча не факт).

Але ось рука набита, техніка перевірена – і ви рветеся в бій. Тим більше, приїжджає ваша улюблена група «Плануючі шкарпетки» з самого стольного граду Полтави. (Шо значить «не стольний”? Це для інших він не стольний, а для вас дуже навіть стольний!) 🙂

Як потрапити на концерт (крім як купити квиток – і жахатись при виді кожного охоронця)?

Шляхів декілька.
Один з них – влаштуватися позаштатним кореспондентом (зовсім штатним, не зовсім штатним, на чверть штатним, так «хоч тушкою, хоч опудалом») в якусь із місцевих газеток або в якомусь інтернет-виданні місцевого розливу.

Варіантів співпраці може бути два. Перший: ви мене акредитуєте на концерти, а я вам віддаю безкоштовно трохи фоток для ілюстрації ваших матеріалів. Варіант другий: те ж саме, тільки ще платять грошей, якщо якісь ваші фото друкують.

Зазвичай вся дрібна регіональна преса зазнає труднощів в грошах – і рідко коли відмовиться від послуг фотографа, згідного працювати задарма. 🙂 Тепер отримання акредитації на концерт буде вже не вашим головним болем.

Однак бувають ситуації, коли через свій профіль видання не дуже сильно зацікавлене у висвітленні подій культури, і тоді доведеться все брати в свої руки і жити за принципом: дали автомат журналістське посвідчення – крутись, як хочеш.

Цілком можливо, що в такому випадку доведеться самому списуватися або телефонувати організатору концерту і, представляючись кореспондентом газети «Бабушка & Ко» («Пори року», «В робочий полудень», «Дари степів», «Роги і пір’я»), просити акредитувати вас на концерт.

Якщо ви пишете листа з приводу акредитації менеджеру команди або організатору концерту, його стиль повинен бути діловим і ввічливим. У листі слід коротко викласти, хто ви, власне, такий, і що собою представляє ваше видання (його спрямованість, тираж та/або статистика відвідувань сайту в мережі інтернет тощо), посилання на приклади інших репортажів.

Але якщо для більшості концертів місцевого рівня і для зірок другого і третього дивізіону, для того щоб отримати акредитацію, бути фотографом не дуже відомого видання цілком достатньо, то для дійсно великих концертів та фестивалів такий варіант вже навряд чи прокотить.

Тут потрібно розуміти, в якому порядку дається акредитація в більшості випадків. Наприклад, порядок акредитації на міжнародний (або не дуже міжнародний) фестиваль, нехай джазу, буде виглядати приблизно таким чином:
1) великі центральні ЗМІ;
2) великі профільні видання (в нашому випадку – видання, які пишуть переважно або виключно про джаз) та інтернет-портали;
3) великі музичні видання і інтернет-портали;
4) великі місцеві (міські, обласні) ЗМІ загальноінформаційної спрямованості;
5) місцеві видання, що спеціалізуються на музиці і культурі, включаючи інтернет-видання;
6) всі інші місцеві ЗМІ;
7) вузькоспеціалізовані, малотиражні місцеві ЗМІ, яким раптом спало на думку отримати акредитацію (на кшталт тих, що пишуть переважно про дачі-городи, чи публікують поради та рецепти, як квасити огірки на зиму. 🙂

Поза цим списком і поза конкуренцією йдуть видання, які виступають інформаційними спонсорами, і фотографи генеральних (і не дуже генеральних) спонсорів заходу.

Природно, фото-піт – не гумовий, і ви з вашою газетою «Бабуся & Ко» можете пролетіти повз акредитацію «як фанера над Парижем». 🙂
Як тут бути?

Ось тут якраз і стане в нагоді все те, що ви зняли до цього, оскільки це ваше портфоліо.

Озброївшись їм (тільки я благаю: не треба заливати на ноут все 2000 фоток – ніхто їх не дивитиметься), а точніше – відібравши до 40 найбільш вдалих знімків, варто запропонувати свої послуги фотографа всім тим, хто, на вашу думку, потрапить на цей концерт в якості акредитованих ЗМІ. Тут варто розраховувати тільки на удачу.

Іноді буває, що з якоїсь причини від якогось профільного або загальномузичного видання приїжджає тільки пишучий журналіст – без фотографа, і якщо ви знімаєте досить непогано (про що повинно говорити ваше портфоліо), то цілком можете розраховувати, що вас візьмуть як фотографа (при цьому у вас буде хороший шанс засвітитися в профільному виданні).

Точно така ж ситуація може бути і з великими місцевими ЗМІ. Штатний фотограф може захворіти (бути у відрядженні, “побити горщики” з головним редактором – і піти, грюкнувши дверима) – тоді ваша пропозиція цілком може виявитися тією самою “рятівною соломинкою”.

Головне – не соромитися, не боятися запитувати і пропонувати свої послуги: «Стукайте – і відкриється».

Як варіант: можна написати організатору концерту або фестивалю (або зайти до них в офіс), дати посилання на своє портфоліо і запропонувати свої послуги в якості фотографа.

Швидше за все, організатор фестивалю (концерту) вже подбав і найняв фотографа, який і буде «офіційним фотографом заходу», тому у вас є шанс вскочити в цей вагон тільки в тому випадку, якщо ви непогано знімаєте і запропонуйте свої послуги БЕЗКОШТОВНО, просто в обмін на акредитацію.

Взагалі, важливе значення у всьому цьому має мотивація.
Навіщо вам це?

Якщо ви намагаєтеся заробити цим якусь копійчину, тоді навіть на початкових етапах вашого становлення як фотографа слід уникати знімати за дарма (хіба що, крім перших 2-3 разів, – чисто для отримання початкового портфоліо). Якщо ж для вас це хобі і вас “пре” просто від самого процесу, – інша справа.

Єдине, про що варто забути, – це те, що вам вдасться таким чином на халяву потрапити на концерт. 🙂

Пам’ятайте, що я писав про “обязи”?
Так ось, у вас будуть “обязи” віддати за акредитацію хороші кадри 🙂 – і повірте, слухати буде ніколи. Ваш мозок, швидше за все, буде зайнятий вирішенням тільки одного завдання – «як зняти!».

Винятком є ​​той випадок, коли дозволяють знімати тільки перші 2-3 пісні, 🙂 після цього можна сісти на своє місце (якщо його вам виділили) і спокійно дослухати концерт.

Я не буду писати про те, що перед зйомкою треба перевірити наявність чистих карток пам’яті і заряджених акумуляторів – не хочу уподібнюватися закордонним виданням, які зазмовчанням вважають свого читача дауном. 🙂

Хоча, звичайно, мені довелося один раз побачити, як фотограф що прийшов на концерт виявив, що акумулятор від камери залишився в зарядці вдома.

Фотозйомка

На концерт найкраще прийти заздалегідь.
По-перше, напевно доведеться зареєструватися (відмітитись) у організаторів і отримати бейджик «Преса», за яким вас пустять в зал і зможе ідентифікувати охорона.

Якщо це не великий захід, а звичайний концерт, бейджиків може і не бути, а вам просто на вході дадуть запрошення з місцем (або без місця), за яким і пропустять в зал. Іноді людина, з якою ви домовлялися про акредитацію, може забути попередити на вході або не внести вас до списків – тоді доведеться йому телефонувати і нагадувати про себе, а все це – час.

По-друге, потрапивши в зал в числі перших, у вас буде можливість оцінити, де краще стати, або, якщо ви зовсім новачок, поспостерігати за тим, як і де розташовуються більш досвідчені фотографи. Це також дозволить оцінити заздалегідь, яку оптику доведеться використовувати, – і, виходячи з наявних умов, налаштуватися на зйомку.

Іноді організатори концертів організовують фото-піт – спеціально відведену зону для фотографів.

Це і погано, і добре.
Добре тим, що в фото-піті можна працювати спокійно, без оглядки на глядачів. А погано те, що у вас буде тільки один ракурс зйомки. Більш того, організовуючи “фото-піт”, організатори рідко піклуються про зручність фотографів. У підсумку, ви можете опинитися в такому місці, звідки знімати або неможливо, або дуже важко (наприклад, дуже далеко від сцени).

Але найчастіше організацією фото-пита ніхто не заморочується. Для преси просто відводиться перший ряд (або перший ряд – для фотографів, а другий – для пишучих), на тому все і закінчується.

Але це в кращому випадку, оскільки в гіршому (через жадібність організаторів) місця в перший ряд цілком можуть бути продані – і вам доведеться працювати перед сценою, вислуховуючи постійні докори з боку глядачів, яким ви заважаєте.

Організатор або група (іноді таке прописується прямо в рейдері) можуть накласти певні обмеження на зйомку.

Наприклад, можуть дозволити знімати тільки перші 3 пісні кожної групи (якщо, наприклад, це фестиваль). Або заборонити знімати безпосередньо перед сценою – і тоді доведеться тулитися в бічних проходах.

Іноді певні обмеження на зйомку накладає саме приміщення.

Наприклад, в Оперному театрі перед сценою може бути велика оркестрова яма, що одним махом відмітає використання ширококутної оптики і змінює підходи до зйомки.

Якщо час зйомки обмежений (2-3 пісні) або поміняти позицію після початку концерту буде вкрай проблематично, постарайтеся знайти в Інеті і подивитися кілька відео з інших концертів групи або виконавця.

Справа в тім, що вкрай рідко вокаліст групи (або виконавець) «працює» на центр залу, замість цього артист повертається до якоїсь частини аудиторії.

Більшість же артистів діляться на правшів і лівшів і, в залежності від цього, “працюють” переважно в якусь одну сторону.

І якщо для глядача частіш за все це не має значення оскільки він бачить і чує все в динаміці, то для фотографа вибір не того боку може обернутися тим, що у 80-90% часу він буде споглядати потилицю артиста.

Якщо є обмеження по часу зйомки (2-3 пісні), то варто з’ясувати у організаторів, чи можна після цього знімати здалеку, використовуючи телевик. Якщо так, скористайтеся цією можливістю.

Якщо ви знімаєте для ЗМІ, не варто забувати про обов’язковий норматив. 🙂

Це, по-перше, виразний, емоційний портрет фронтмена та/або вокаліста групи, по-друге, – це (по можливості) портрети інших членів колективу і, по-третє, – загальний план (вся група на сцені).

Іноді зняти того чи іншого члена групи буває дуже проблематично. Наприклад, ударника можуть засунути в такі ебеня і заставляти такою кількістю (найчастіше непотрібних) пюпітрів і мікрофонних стійок, що дотягнутися до нього не вийде.

Взагалі, зайве залізо на сцені – це дуже велика проблема для фотографа. В цьому плані дуже вигідно відрізняються концерти зірок міжнародного рівня.

Наприклад, на сцені під час концерту і Nazareth, і Scorpions не було жодної зайвої залізяки.

Наші ж техніки мало того, що, розставляючи стійки і пюпітри, не думають про те, як при цьому будуть знімати фотографи, – так ще і дуже часто можна спостерігати на сцені кілька стійок і пюпітрів, які за весь концерт залишаються ні разу не використаними. Але при цьому серйозно заважають зйомці, перекриваючи огляд, або «стирчать» зі спин і голів виконавців і інших членів групи.

В такому випадку виручити можуть всілякі сольні виступи або імпровізації окремих членів групи, під час яких вони або виходять ближче до глядачів, або вся сцена затемнюється, а один прожектор направляється на музиканта.

Також може виручити зйомка, наприклад, з верхніх балконів. Це не тільки дозволяє дотягнутися до «закритих» членів групи, але і часто дає цікаві ракурси.

Знявши “обязуху” для ЗМІ, що вас акредитували, можна зайнятися «вільною творчістю» – і тут вже ловіть незвичайні ракурси та цікаві моменти.

Якщо ви працюєте в першому ряду, не варто весь час “стирчати жопой догори”, перекриваючи глядачам огляд і викликаючи їх праведний гнів. Адже вони прийшли для того, щоб подивитися на виступ, а не на вашу “філейну частину”.

Замість цього присядьте під сценою і уважно стежте за емоціями артистів і грою світла – для того, щоб підхопитися в потрібний момент – і зробити серію кадрів.

Чому саме серію?
Все дуже просто. Знімати, швидше за все, доведеться на «крайніх» витримках.
Як я вже сказав, зйомка концертів ведеться без спалаху, а освітлення на більшості з них буде мінімальним.

Так що доведеться задерти ІСО на прийнятний максимум, відкрити діафрагму на повну – і молитися всім фотобогам, щоб вистачило витримки.

Досвід показує, що вкрай рідко при ІСО 1600-2000 і діафрагми 2,8 витримка буває коротше 1/160. Частіше буває довше 1/100 або 1/80, а то і взагалі 1/60 або 1/30. Це дуже мало (або багато, дивлячись з якого боку рахувати).

По-перше, при таких витримках постає питання “шевельонки” (сподіваюся, ви пам’ятаєте, що для мінімізації впливу “шевельонки” витримка повинна бути пропорційна фокусному об’єктива; як приклад, при фокусному 200 мм витримка повинна бути не довше 1/200, а краще – ще коротше), особливо при використанні телевика.

А по-друге, при таких витримках артисти можуть просто розмазатися за рахунок, власного, руху. Особливо це актуально для джазових та рок-концертів, на яких емоції просто зашкалюють, а музиканти здатні витворяти на сцені найнеймовірніші кульбіти.

Ось тому зйомка серією під час концерту стає такою актуальною. Це і спосіб боротьби з “шевельонкою” (скоріш за все один з 5-7 кадрів буде чітким), а також спосіб зловити активно артиста, який активно рухається, в якийсь фазі руху.

Саме тому практично немає жодного сенсу в об’єктиві зі “стабом”.

При короткій витримці у вас і так будуть різкі кадри, а при довгій – музиканти будуть “розмазуватися” самі по собі :). І тут вже ніякий “стаб” не допоможе. З тієї ж причини абсолютно безглуздим буде штатив або монопод. Вони тільки зашкодять вашій оперативності – і нічого не привнесуть у зйомку.

Однак зйомка серією вимагає швидких карток пам’яті і досить великого буфера в камері, інакше вам доведеться довго чекати, поки знята серія запишеться на картку, а поки ви чекаєте, можете втратити цікаві кадри, адже концерт не зупиняється. :). Зрозуміло, що карток ніколи не буває багато :), так що подбайте, щоб вам їх вистачило на весь концерт.

Якщо у вас є можливість, ніколи не стійте на одному місці, а постарайтеся переміщатися по залу, вишукуючи цікаві ракурси, використовуйте гру світла і тіней.

Обіграйте окремі елементи (наприклад, майстерно зняті руки гітариста або піаніста можуть виявитися цілком гідним самостійним кадром або відмінно доповнять серію) і віддзеркалення на поверхнях інструментів.

Експериментуйте із контровим світлом – це може дати цікаві результати.

Приділіть увагу і публіці…

…серед неї можуть виявитися колоритні особистості.

Тут, сто відсотків, стане в нагоді “ширик”, який не тільки спотворює перспективу, але і додає в кадр динаміку.

Не втрачайте можливості познімати бекстейдж, приділіть увагу “пресухі” перед концертом.

Найчастіше після концерту музиканти знову виходять на сцену, щоб дати автографи (або це відбувається відразу після фінальних акордів), – не втрачайте цей момент!

Також ловіть моменти, коли артист виходить в зал під час концерту.

Деякі нюанси

Під час зйомки зверніть увагу на кольорове освітлення. Окремі його види, наприклад, такі, як червоний, рожевий, фіолетовий (і близькі до них відтінки), здатні «засвітити» кадр так, що лице артиста перетворюється просто на безформну маску.

Дуже класні фотографії можуть вийти, коли під час концерту використовують дим. По-перше, через те, що дим розсіює світло, загальна освітленість сцени різко зростає, по-друге, дим додає об’єму всій сцені або створює цікаві світлові ефекти.

Дуже ефектні кадри виходять, коли задимлена сцена підсвічується контровим світлом. Тоді артисти перетворюються в зловісно-монстрячі тіні. 🙂 Це особливо актуально для рок-концертів.

Але на жаль.
Іноді задимленість буває настільки бездарна, що тільки заважає. Тоді група в повному складі або повністю ховається в диму, або дим просто не виконує свою роль. Можливо, з боку глядачів це виглядає прийнятно, але фото виходять так собі.

Через великий перепад освітленості при зйомці найкраще використовувати точковий вимір з фіксацією. Тоді, сфокусувавшись по обличчю артиста, ви будете впевнені, що саме воно і вийде нормально освітленим на знімку, а експозиція після зміни кадрування залишиться незмінною.

Сигнал підтвердження автофокусування варто відключити – вистачить і вашого грюкання дзеркалом :), не створюйте зайвий шум.

А ось функцію розширення динамічного діапазону, якщо вона у вас є, краще включити: це допоможе уникнути зайвих пересвітів. Взагалі, екран вашого фотоапарата може зіграти з вами злий жарт, створивши враження яскравих, добре проекспонованих кадрів, тому найкраще під час зйомки час від часу все-таки поглядати на гістограму.

Для того щоб уникнути зайвих пересвітів, як варіант можна ввести експокорекцію в мінус – і тим самим отримати невеликий виграш по витримці. Однак не варто цим сильно захоплюватися.

Справа в тому, що високі ІСО є «робочими» на межі своїх можливостей – і зазвичай картинки “не шумлять” тільки в разі, якщо вони правильно проекспоновані. Але як тільки, сподіваючись на їх не шумність, ви провалите їх в мінус більше, ніж на 1 стоп, а потім спробуєте витягнути в РАВ-конвертері, – тут і отримаєте «всю красу життя».

Як ви розумієте, зйомку краще вести в РАВ – це вподальшому дозволить вам більш якісно обробити ваші знімки. Єдиним винятком буде той випадок, коли видання вимагає від вас надати фото безпосередньо відразу після зйомки. Тоді доведеться більше уваги приділити налаштуванням камери для отримання прийнятного результату при зйомці в jpg. Але навіть в такому випадку знімати краще в RAW + jpg. Останні ви віддасте ЗМІ, а з РАВами можна буде попрацювати пізніше.

Композиція

Концертна зйомка – це така ж зйомка людей, як і будь-яка інша, з усіма правилами і обмеженнями які з цього випливають. Пам’ятайте основне правило для людей? 🙂 «Якщо у людини є кінцівки, вони повинні бути!», Так що не варто влаштовувати “розчлененку” на сцені. 🙂

І якщо вже й рубати кінцівки і голови артистам, то робити це згідно з правилами для портретів :). Або хоча б максимально наближено до них 🙂

Звісно, будь-які правила створені для того, щоб їх порушувати, але для того, щоб порушити, потрібно спочатку їх знати – і вміти використовувати. Тоді хороший і емоційний кадр навіть “розчлененка” не зіпсує :).

Те ж саме стосується і інструментів. Не варто без особливої ​​потреби різати грифи гітар і віолончелей – зазвичай це тільки псує враження від кадру.

Почитайте загальний мануал про композиції у фоторепортажі. Для цього підійде навіть така давнина, як книжка С. Морозова «Композиція у фоторепортажі», видана у 1941 році :). Якщо викинути звідти ідеологію, то все інше написано простою і зрозумілою мовою, яка цілком доступна для початківця (що й не дивно, адже книжка писалася для заочних курсів фоторепортажу!).

Однак не варто забувати і про деякі характерні риси, властивих тим або іншим виконавцям (хтось грає з закритими очима, хтось корчить страшні пики, хтось кожен раз “вмирає” на своєму інструменті).

Ці особливості бажано знати, щоб не чекати весь концерт, поки артист відкриє очі :). Ну або навпаки – зуміти скористатися характерними кривляннями для того, щоб зняти цікавий кадр.

Ну а ще, частенько буває й так коли артисти, бачачи, що їх знімають, починають підігравати фотографам – і такі моменти упускати не можна. Як не дивно, це властиво в першу чергу джаз і рок-зіркам міжнародного рівня. Напевно, спрацьовує: “У фотографа і так тільки дві пісні, щоб нас зняти, а йому теж потрібно годувати сім’ю. Допоможемо зробити йому класні кадри!!!” 🙂

Одяг та поведінка

Одяг повинен бути неяскравих тонів (в ідеалі – чорним, темно-синім, сірим, коричневим), чистим і не повинен заважати рухатися.

Якщо ви на концерті вперше і не знаєте, як себе вести, – що можна, а чого не можна – подивіться на інших фотографів, але при цьому не забувайте аналізувати те, що ви бачите. 🙂

Наприклад, якщо ви побачите, що якийсь фотограф знімає з-за лаштунків або акуратно вийшов на сцену, – це абсолютно не означає, що так можна робити всім. Швидше за все, це або офіційний фотограф групи, або офіційний фотограф фестивалю – і в силу цих обставин він має більш широкі права і можливості, ніж інші. 🙂 Так що не варто відразу лізти на сцену з камерою над головою. 🙂

У будь-якому випадку вести себе потрібно так, щоб не створювати незручності для глядачів і не заважати іншим фотографам.

Чого однозначно не варто робити, – це сперечатися з охороною. Якщо якийсь охоронець не дає вам кудись пройти, а ви впевнені, що вам туди можна (наприклад, ви обмовили це окремо з організатором), то доводити це окремо взятому охоронцеві марно: він, швидше за все, отримав чіткі інструкції «нікого нє пущать »- і скільки б ви його не переконували, він не зрушить ні на сантиметр.

І зовсім вже великою дурістю буде спробувати прорватися силою. Вас просто викинуть з концерту, та ще й заробите собі славу скандаліста.

Замість цього, якщо ви впевнені у своїй правоті, – або попросіть покликати начальника охорони, або спробуйте додзвонитися до того, хто вам «дав добро» щоб він підтвердив ваші повноваження.

До речі, деякі фотографи використовують на концертах беруші, оскільки працювати часто доводиться прямо у колонок, а тут недовго і оглухнути.

Під час антракту не варто налягати в буфеті на спиртні напої, а то недовго після цього і об’єктив впустити. 🙂

Ніщо так не протвережує, як об’єктив вартістю 2 к.у., спійманий на льоту в 5 сантиметрах від бетонної підлоги. 🙂

Зйомки у клубах

Зйомка в клубах від зйомки в великих залах відрізняється зазвичай тільки більш щільним контактом з виконавцем і глядачами (у фотографа за спиною) і ще гіршим світлом.

Якщо в залах світло «погане», то в клубах його просто немає. Так що найкращим виходом для клубу, безумовно, буде використання ширококутних світосильних фіксів, якщо такі є у вашому арсеналі. Тому я і казав, що якщо у вас вийде знімати в клубі, то на великих концертах вже буде легше 🙂 – як мінімум в плані світла. 🙂

Що потім

Безумовно, потрібно якомога швидше (без шкоди для якості) віддати знімки тому, хто вас акредитував.

Навіть якщо дедлайн не встановлено, не варто затягувати з цим більше, ніж на кілька днів. Будь-яка ложка дорога до обіду – і через тиждень після події ваші знімки вже будуть нікому не потрібні. Якщо у вас дуже багато хороших знімків, зробіть з их якомога швидше штук 15-20, а решту доробите і віддасте трохи пізніше.

Якщо акредитацію давала вам не група, все одно постарайтеся знайти на сайті їх “мило” – і відправте посилання на свої роботи, зняті під час концерту.

По-перше, це буде приємно і цікаво артистам, а по-друге, може (хоч і рідко) дати дуже несподіваний результат.

Наприклад, Коубі Воткінс (Kobie Watkins), барабанщик Ryan Cohan Quartet, після того, як я відправив їм посилання на свої роботи, зняті під час фестивалю, попросив один із знімків для оформлення обкладинки диска.

…І ще один замечательнейший туторіал про концертну фотографію від Аскара Ібрагімова. Вельми його раджу. Там ви знайдете дуже багато речей, про які я промовчав, щоб не повторювати написане ним.