Володимир Зеленський: «Моє запрошення до Білого Дому? Мені сказали, воно готується» (інтерв’ю The Guardian)

Повний переклад з англійської на російську статті із The Guardian (від 7 березня 2020 року) написаної Shaun Walker і Andrew Roth після інтерв’ю з президентом України Володимиром Зеленським.

Стаття дуже велика, але Володимир Завгородній, один з кращих, як на мій погляд, перекладачів, витратив свій час та переклав її російською (ну а я вже зробив переклад на українську), що б донести її зміст максимально точно до оригіналу (місцями навіть на шкоду літературності)*
(* – і якщо ви оцінили його працю то завжди можете сказати йому спасибі перерахувавши будь-яку суму на ваш розсуд на його карту 5169 3600 0071 7367)

Підзаголовок:

Телевізійний комік, який став бунтарським * лідером України – про Путіна, про владу і про імпічмент Трампа.

* – Примітка перекладача: в оригіналі неодноразово використовується слово “maverick”, дуже широке поняття, щось в діапазоні між «білою вороною», «бунтарем» і «неприкаяним волоцюгою»

Чи є різниця між тим, грати президента на екрані та бути їм в реальному житті? Вона невелика, якщо вірити президенту України Володимиру Зеленському, людині, яка робила і те, і інше.

«Дуже схоже», говорить він – його невеличка постать тоне в зеленій шкірі крісла, що стоїть в його розкішному президентському офісі. Потім він змінює свою думку: насправді, справжня робота [президентом] займає всі п’ять років, і до неї додаються набагато більші виклики, ніж можуть вміститися в один сезон телесеріалу. «Це правда, проблем куди більше. Вони катастрофічні. Вони вилазять, вибачте, як прищі у вісімнадцятирічного підлітка. Не знаєш, де знову вискочить, або коли». Сорокадворічний говорить своєю рідною російською, його виразне обличчя за секунду змінює вираз з хлоп’ячої захопленості на болісну заклопотаність.

Остання проблема – коронавірус. Обурені жителі села, перелякані тим, що в їх шпиталь були поселені біженці з Китаю, напали тоді на автобуси, що перевозили біженців. У день, коли ми зустрічаємося, Зеленський відправив свого міністра охорони здоров’я приєднатися до евакуйованих в карантині, як доказ, що вони не представляють небезпеки. «Це був її вибір, але я це запропонував», говорить він, посміхаючись, начебто маючи на увазі, що вибору він її особливого не дав.

«Я з радістю поговорю з вами, коли мої п’ять років [президентства] закінчаться, і розповім вам багато, чого не можу розповісти зараз. Державні таємниці.»

Це саме таке імпульсивне рішення, яке могло б прийняти його телевізійне альтер-его [в серіалі]. В українському серіалі «Слуга народу» Зеленський грає звичайну людину, яка була піднята на пост президента країни. У минулому квітні, через кілька тижнів після фіналу в ефірі третього сезону, він отримав 73% голосів на справжніх президентських виборах в країні. У травні він насправді приступив до роботи. В епоху успіхів аутсайдерів на виборах, успіх Зеленського здається найменш імовірним з усіх.

Керувати країною з населенням в 42 мільйони, яка за останні роки пережила революцію, захоплення земель Володимиром Путіним і триваючу війну в східних регіонах, буде не легко, особливо для новачка в політиці. Але перший президентський сезон Зеленського в реальному житті підкинув ще одну сюжетну лінію, яку навіть сценаристи його серіалу відкинули б як неправдоподібну, що включає ще одного найменш вірогідного президента, по ту сторону Атлантики.

Після десятиліть того, як американські політики дорікали українським політикам у продажності, навіть іронічно, те що це американський президент намагався підкупити свого українського колегу. Дональд Трамп хотів від Зеленського одного: розслідування української бізнес-активності Хантера Байдена, сина Джо Байдена – свого потенційного опонента на президентських виборах 2020 року. Трамп дав ясно зрозуміти, що поки це не буде виконано, він затримає військову допомогу на суму 391 мільйон доларів (303 мільйони фунтів), не кажучи про шанси Зеленського на жаданий візит в Білий дім. Взаємовідносини Трампа із Зеленським були одним з ключових елементів слухання про імпічмент в січні, і самі незаперечні докази були оприлюднені самим Трампом: стенограма телефонної розмови між двома лідерами, що відбувся 25 липня. У ній Зеленський лестить Трампу, в той же час робить це обережно намагаючись не вступить з ним в злочинну змову: «Ви великий вчитель для нас», говорить він в одному з фрагментів, які важко читати, не скривившись. Трамп в цей час підкреслює, наскільки багато США зроблять для України, якщо тільки Зеленський віддасть команду порозвідати на рахунок Хантера Байдена.

Його [Зеленського] політичні опоненти вхопилися за цей улесливий тон, і він навіть був прозваний «Монікою Зеленською». «Ви абсолютно праві. Чи не на сто відсотків, на тисячу відсотків», говорить він [Зеленський], коли Трамп заявляє, що Ангела Меркель «нічого не робить для України» (насправді, європейський Союз є найбільшим фінансовим донором для неї). Але скандал пролунав куди голосніше в США [ніж в Україні] – враховуючи, що підтримувані Росією війська все ще перебувають на сході країни, більшість українців симпатизують ідеї зберегти підтримку США практично за будь-яку ціну.

Зеленський здавався переляканим, коли Трамп опублікував стенограму всього за кілька годин до того, як обидва [президента] провели незручну прес-конференцію в ООН в минулому вересні. Сьогодні, здається, він відчуває себе набагато комфортніше, обговорюючи обмін, хоча він стверджує, що втомився від того, що тема імпічменту переважує у будь-якій розмові про Україну. «Мені здається, що Україна вийшла з цієї історії гордо, з високо піднятою головою», говорить він. Але він все ще не отримав обіцяного запрошення в Білий дім, і чітко видно, що це його дратує. «Мені сказали, що воно готується. Мені важко це чути. Я людина, що звикла до точних термінів. Наші дипломати обговорюють це з американськими дипломатами. Я хотів би плідної зустрічі.»

Зеленський вважає, що ера аутсайдерів в політиці тільки починається. «Люди втомилися, вони хочуть ковтка свіжого повітря.»

Але приниження не припиняються. У минулому січні, за два дні до того, як держсекретар Майк Помпео повинен був відправитися до Києва, щоб продемонструвати підтримку США, він до певної міри підірвав мету цього візиту, зірвавшись на журналістку: «Ви думаєте, американцям є діло до України?», і попросивши її показати Україну на карті, так начебто це було дрібне князівство, а не найбільша європейська країна. При зустрічі, як каже Зеленський, Помпео стверджував, що його неправильно процитували. Він [Зеленський] говорить, що він «вдячний США, оскільки насправді обидві політичні партії підтримують нас». Але що на рахунок президента?

Зеленський робить паузу і сміється. Він набирає в груди побільше повітря перш, ніж видати довгу, складну і за великим рахунком безглузду відповідь про величезну підтримку США, яку він відчуває, від президента і вниз [по ієрархії]. Більше йому сказати абсолютно нічого. Трамп відомий своєю мстивістю, і може виграє ще чотири роки в листопаді. З іншого боку, якщо Зеленський цілком його підтримає, він буде виглядати нерозумно, якщо Білий дім займуть демократи. Здається, найкращим виходом буде не говорити нічого.

«У деяких питаннях я правда не розумію, як допомогти журналістам. Що стосується державних справ, я з радістю поговорю з вами, коли мої п’ять років [президентства] закінчаться, і розповім вам багато, чого не можу розповісти зараз. Але це державні таємниці.»

Через десять місяців на посаді, Зеленський відчайдушно намагається відвести розмову в бік від теми імпічменту. Він погодився на таку рідкісну подію як це інтерв’ю в надії, що зможе «змінити контекст» – на його зусилля щодо укладення угоди з Путіним, щоб припинити війну, і на подальшу інтеграцію з Європою. Він говорить пристрасно, багато жестикулює, демонструючи невимушені шарм і чарівність, які допомогли йому завоювати пост президента. Його подальший успіх буде залежати від того, чи зможе він використовувати свою чарівність з толком на європейських лідерах, які залишилися його головною надією на вихід з незавидного становища: застряглим між Трампом і Путіним.

Після перемоги на виборах, Зеленський пообіцяв своїм виборцям «залишатися людиною», і не перетворюватись на типового політика. Він стверджує, що поки йому це вдається, але інтер’єр навколо нас говорить про інше. Його величезний кабінет прикрашений ліпниною на стелі, канделябрами і складчастими шторами, які спускаються вздовж високих вікон. Поки що все дуже по-президентському. Та тільки-но закінчивши з потисканням рук, Зеленський говорить про те, наскільки він відчуває себе не в своїй тарілці. «Я навіть сидіти тут не можу, це жахливо», говорить він, вказуючи на дерев’яний стіл, прикрашений малахітовим орнаментом, з набором телефонів захищеного зв’язку. «Попередні мешканці відчували себе як вдома в цьому інтер’єрі, напевно», говори він, в той час як він відчуває себе «жахливо незатишно».

Останній ремонт тут був зроблений президентом Віктором Януковичем, чия обурлива корумпованість і запобігливість перед Росією спровокували революцію Майдану 2014 року. Ми зустрічаємося шість років по тому як Янукович втік з будівлі під час кривавих зіткнень спецназу з протестуючими в центрі Києва, запустивши процес анексії Росією Криму та військового вторгнення на сході України.

Спочатку Зеленський пообіцяв, що перенесе офіс президента, але зараз вирішив, що вартість цього для платників податків буде занадто висока: «І я не можу зробити ремонт, тому що це історична будівля, це було б незаконно». Але очевидно, що він не зробив жодних змін, наприклад, не змінив меблі або не прибрав бронзові скульптури. Може статись, йому просто потрібно щось, на що скаржитися. Або може , атрибути влади виявилися занадто спокусливі.

«Це правда, до такого починаєш звикати». І він сміється.

Володимир Зеленський народився у 1978 році, в родині українських євреїв в Кривому Розі, індустріальному місті на південному сході радянської України, вкритому шахтами і доменними печами. Це було суворе місце для дитинства – відоме молодіжними бандами, що воювали за контроль над районами [міста], в роки, що після колапса СРСР.

Для Зеленського квитком з цього світу стала комедія. Природжений актор, він перетворив тісну компанію друзів по школі і юридичному факультету в комічну трупу «Квартал 95», названу так на честь району, в якому вони росли. До середини 2000-х трупа перебралася до Києва і регулярно з’являлася на українському телебаченні. Нещодавно Зеленський залучив деяких з них в якості своїх ключових радників. «У мене є кілька людей, які працюють зі мною, які мої давні друзі. Вони не мають відношення до бізнесу або до бюджету», говорить він, наполягаючи, що ці призначення засновані на особистій довірі, та не є кумівством.

Гумор Зеленського тяжів до слепстіку *: його аудиторія віддавала перевагу Бенні Хіллу та Монті Пайтонам, як він сам казав. В одному з скетчів він [Зеленський] разом з інших актором грали мелодію «Chopsticks» на піано за допомогою одних тільки пенісів. Але були і більш гострі, політичні скетчі, що висміюють українських корумпованих чиновників і олігархів. З деякими із об’єктів для своїх жартів він пізніше познайомився особисто, у міру того як все більше працював на телебаченні і кінопродюсером, що принесло йому багатство і зв’язки в колі еліт. Іноді це приносило і проблеми, якщо скетч поранив занадто сильно. Часом група [акторів] висміювала авторитарність великого сусіда України. У скетчі, який збігся [за часом] із президентськими виборами в Росії, Зеленський із друзями грають членів виборчої комісії, які обмірковують, чи не накласти на себе руки, оскільки вони випадково не зуміли забезпечити перемогу Путіна на своїй ділянці.

* – Примітка перекладача: тут «slapstick» використовується скоріше як синонім «невибагливого гумору», а не в якості визначення жанразбігу.

«Слуга народу», гостросатирична комедія, вперше вийшла в ефір у 2015-му році. Зеленський грає головну роль шкільного вчителя Василя Голобородька, чию [емоційну] тираду проти корупції в класі зняли на відео учні і опублікували ролик онлайн, що катапультував його [Голобородько] в президентське крісло після того, як пост став вірусним. Уявіть собі суміш серіалів “Так, міністр” і “Картковий будиночок”, перенесену в похмурий, цинічний світ пострадянської політики. Популярність шоу підняло питання, підкріплене сприятливими результатами соцопитувань: а що уколи Зеленський включиться в президентську гонку у реальному житті? В останні хвилини 2018 го року, у своїй новорічній передачі, він оголосив, що включається.

Він вів сміховинну, постмодерністську [рекламну або виборчу, навмисна двозначність] кампанію, центральним елементом якої стало комедійне турне по всій країні, що включало показ відеофрагментів з його «екранного президентства». В основному він просто хотів змусити людей сміятися. Один із скетчів про українців у відпустці висміював туриста, який провів свою відпустку, дивлячись фільми в автобусі. «І де ви вийшли?», Запитують його. «Десь в районі другого” Термінатора “», була відповідь.

Зеленський виступав проти чинного президента Петра Порошенка, мільярдера і шоколадного магната, який переміг на президентських виборах через кілька місяців після революції Майдану. Хоча Порошенко і провів деякі реформи, він не зміг виконати своє ключове обіцянку: покінчити з корупцією. Відстаючи в рейтингах, він був збитий з пантелику бунтарською [передвиборною] кампанією Зеленського, і спробував зобразити свого опонента людиною, яка постарається задобрити Путіна [щоб припинити війну]. У той же час Зеленський в основному уникав публічних дебатів, і вів популістську кампанію – народ проти старих еліт – але без звичайної для популістів тактики розповсюдження невдоволення і поділу [виборців]. Замість того він вдався до туманних промов про об’єднання, боротьбу із корупцією і завершення війни – не вдаючись у деталі.

Коли він таки погодився на публічні дебати, він висунув для Порошенка вимогою прийняти набір абсурдних умов: дебати повинні були відбутися на полі київського олімпійського стадіону на 70 тисяч глядачів, і Порошенко повинен був заздалегідь пройти тест на алкоголь і наркотики, щоб довести, що він не “під кайфом”. Це не було серйозною пропозицією – але Порошенко, якому було нічого втрачати, погодився, рішуче здавши аналізи крові і сечі за день [до дебатів]. Дебати були галасливими, безглуздими і за великим рахунком безглуздими – саме такими, якими хотів їх бачити Зеленський. На стадіоні обидва кандидати, що волали у мікрофони, виглядали однаково погано; але на телеекрані, там, де це насправді мало значення, Зеленський виглядав явним переможцем.

Вибори також виявилися легкої перемогою. Він [Зеленський] переміг майже в кожній області – щось нове для країни, яка давно розділена за регіональними та мовними ознаками. У перші ж хвилини після того, як його приголомшлива перемога була оголошена, Зеленський вибіг на сцену в штаб-квартирі своєї виборчої кампанії під музичну тему з серіалу «Слуга народу». Ніхто не знав, чим обернеться президентство Зеленського – включаючи людей, які за нього голосували. Але після двох десятиліть безперервного циклу революцій і розчарувань, він виграв – не тільки незважаючи на відсутність досвіду, але навіть завдяки йому. Він незабаром оголосив вибори в парламент, повідомивши, що його новосформована партія (названа, природно, «Слугою народу») номінує широкий спектр кандидатів, в основному без досвіду в політиці. Партія отримувала більше половини місць в парламенті, наділивши Зеленського величезною владою.

Тепер, за кермом влади, чи шкодує він про те, що висміював політиків так безжально в своїх телешоу? Зеленський посміхається. «Я розумію, що без досвідчених людей керувати країною неможливо. Але ці люди – на середньому рівні. Вони бюрократи, які знають, де підметушитися, що робити, кому занести папери [на підпис]. »

Щоб керувати цими бюрократами, Зеленський залучив деяких зі своїх старих друзів. Андрій Єрмак, людина, якій він [Зеленський] доручив переговори із США минулого літа, і якого недавно зробив главою президентської адміністрації – колишній адвокат, який спеціалізувався на авторському праві. Сергій Шефір, ще один помічник президента, – співзасновник продюсерської фірми Зеленського. Друг дитинства Іван Баканов став главою спецслужб. Хоча і здається, що внутрішнє коло Зеленського не зацікавлений в особистому збагаченні, виникає законне питання, чи дійсно ці люди найбільш кваліфіковані для того, щоб керувати країною.

Крім старих друзів, Зеленський зібрав кабінет [міністрів] в основному з поважних реформаторів, і загальним відчуттям у міжнародного співтовариства було, що ця команда справляється на диво добре, незважаючи ні на що. Однак напередодні, на цьому тижні, через кілька днів після інтерв’ю, він [Зеленський] звільнив більшу частину уряду, включаючи 35-річного прем’єр-міністра (а також міністра охорони здоров’я яка все ще знаходиться в карантині). Головний прокурор, якого сприймали реформатором, також був звільнений парламентом. Цей крок, на який Зеленський не зробив навіть натяку під час інтерв’ю, був розцінений як удар по щирим спробам реформування.

Зеленський заявив нам, що оскільки він і його оточення демонстративно «не беруть», всім іншим також стало куди важче брати хабарі. «Президент сам один не може змінити країну. Але що він може зробити? Він може подати приклад.»

Незважаючи на те, що Зеленський, здається, насолоджується собою, він визнає, що його родині нелегко бути в світлі політичних прожекторів. «Це важко», говорить він. «Їм не подобається моя робота». Щоб сходити кудись пообідати, потрібно домовлятися про це з охороною; поїхати добре відпочити – виглядало б бездушним в той час, коли країна знаходиться в стані війни.

Його дружина, Олена – колишній сценарист для «Кварталу 95», яка, як і Зеленський, зросла в Кривому Розі. Він [Зеленський] говорить, що хоча він і звик бути в центрі уваги публіки, вона [дружина] вважає за краще залишатися поза світлом прожекторів. Його шістнадцятирічна донька найбільше роздратована його новою роботою, постійно конфліктуючи з охороною, яка слідує за нею всюди. Вони намагаються сховатися, але вона завжди їх помічає, як каже її батько. «Вона в тому віці, коли людина зазвичай максимально вільна», говорить він. «Їй це неприємно чисто по-людски». З іншого боку, його [Зеленського] семирічний син все це обожнює, гордо повідомляючи всім, хто готовий слухати, що його тато – президент. «Я недавно прийшов додому і кажу:” Чому зі мною ніхто не вітається? “І чую власний голос по телевізору. Це була моя промова. І мій син мені каже: “Не заважай, ми слухаємо президента!”».

Перш, ніж Трамп перетягнув ковдру на себе*, на роль головного лиходія проти героя Зеленського планувався Путін, який анексував Крим у 2014-му році і послав гроші, людей, зброю, щоб розпочати війну, яка вже забрала життя 14 тисяч осіб, багато з них – мирні громадяни. Великі бої припинилися у 2015-му, але регулярні обстріли і втрати на лінії фронту з тих пір стали просто частиною життя. Миру можна досягти, сказав Зеленський виборцям, тільки якщо Київ почне прямі переговори з Кремлем. Це було радикальним відходом від підходу Порошенка, і стало популярним серед нації, яка втомилася від війни – хоча гучна меншість звинуватила Зеленського в капітуляції перед Росією тільки тому, що він просто запропонував переговори. Але він каже, що цінує порятунок життів більше, ніж територіальні придбання. «Для кого все це? Для людей. У чому сенс повертати наші території, якщо загине мільйон чоловік?»

* – Примітка перекладача: в оригіналі – ідіома hijacked the script, «вкрав сценарій».

«Я не намагаюся грати роль. Мені добре бути собою і говорити те, що я думаю. І в цьому Трамп дійсно був прикладом [для мене].»

Путін і Зеленський зустрілися віч-на-віч вперше у грудні, на саміті в Парижі, разом з Еммануелем Макроном і Ангелою Меркель. Вони в основному трималися технічних аспектів давно ігнорованого мирного договору, але «було і кілька емоційних моментів», згадує Зеленський: коли Путін поскаржився на радикальних українських націоналістів, він відповів, що в Росії теж є [свої] радикали. Чи вдалося йому достукатися до Путіна? «Я думаю, він послухав мене. В мене таке почуття. Я сподіваюся, що це не помилкове відчуття.» Переговори принесли скромні результати: обмін полоненими, угоду про відвід військ, і перемир’я, яке не дотримується, з одним убитим і декількома пораненими в смертоносному загостренні в минулі тижні.

Не схоже, що Путін погодиться на будь-яку мирову, хоча б віддалено прийнятну для громадської думки України, але Зеленський говорить, що хоче просуватися швидко. «Годинник цокає», говорить він, показуючи на наручний годинник, і оголошує термін в один рік, за який потрібно розв’язати конфлікт, щоб він міг сфокусуватися на внутрішніх проблемах. «Уряд може витратити один рік на всю цю угоду. Потім вона повинна бути реалізована. Довше – неприйнятно. Якщо буде тягнутися довше, нам потрібно буде змінити формат і вибрати іншу стратегію», каже він. Це драматичний новий крайній термін, але його невідкладність трохи змазана відсутністю подробиць. (В такі моменти Зеленський звучить досить по-Трамповскі.) Він відмовляється сказати, якою може бути запасна стратегія, і коли прес-секретар втручається, щоб пояснити, що річний термін відраховується з грудневого саміту, а не з початку президентства [Зеленського] в травні , він зі сміхом відповідає: «Я вже не розумію». Думаючи на ходу, як він схоже часто робить, він виграє собі ще кілька місяців: так, відлік починається з [грудневого] ​​саміту.

Радники Зеленського представляють [публіці] такі імпровізації як частина його чарівності. На зустрічах з іноземними високопосадовцями, кажуть вони, він [Зеленський] «читає» кімнату, і якщо він відчуває, що може досягти більшого за рахунок емоційної подачі, ігнорує офіційний сценарій. І можливо це могло б, наприклад, спрацювати з Меркель, яка неодноразово бачила фрагменти «Слуги народу» перед зустріччю із Зеленським.

Переконати Меркель і інших в прагненні України до більш тісної інтеграції з Європою життєво важливо, каже він [Зеленський]. «Ми повинні дати людям впевненість у тому, що Європейський союз чекає Україну», каже він. Якщо це займе двадцять років, його електорат втратить віру. «Люди не дуже вірять словам. Або, скоріше, люди вірять словам тільки деякий час. Потім вони починають хотіти дій.» Меркель розуміє це, як він [Зеленський] думає; він також стверджує, що зав’язав теплі особисті стосунки з Макроном, хоча і насторожений щодо останніх ремарок французького президента про необхідність більш теплих відносин з Москвою.

Спостерігати за Брексітом з Києва було дивним досвідом, каже він – бачити, як країна поспішає залишати Європейський союз в той час, як Україна так прагне приєднатися. «Це так ніби за столом зібралися люди, добре проводять час увечері. Якщо хтось не хоче сидіти за загальним столом, він однозначно зіпсує вечірку», каже він, захоплюючись власною метафорою. «І в той же час є люди, які стоять зовні біля дверей, дзвонять в дзвоник, стукають, і їм відповідають через замкову щілину:” Так, звичайно, приєднуйтесь до нас, тільки приходьте іншим разом! “І вони все ще зовні, продовжують стукаюти, навіть коли вечірка вже закінчилася.»

Він насолоджується цими барвистими порівняннями, які іноді заносять його не в ту сторону. Він порівнює своє президентство з плаванням в човні: «Всюди діри, і руками і ногами ти намагаєшся їх заткнути. Ось як ми живемо. Ми затикаємо діри.» Коли йому говорять, що це звучить як ніби корабель тоне, Зеленський виглядає схвильованим, і додає: «Але ми не тонемо!»

Коли Зеленський прийшов до влади, західні дипломати турбувалися про те, що він може бути маріонеткою Ігоря Коломойського, мільярдера із суперечливою репутацією, чий телеканал транслював шоу Зеленського. Коломойський – один із числа олігархів, які сколотили величезні статки під час перехідного періоду від комунізму, в той час як більшість українців залишилися бідними. В останні роки, вони [олігархи] перейменували себе в найщедріших філантропів, в той же час зберігаючи непропорційно великий вплив на політичній сцені, і набагато більше заслуговують назватися «олігархами», на відміну від їх колег в Росії, давним-давно кастрованих* Путіним.

* – Примітка перекладача: там так написано. Гра слів neutered/neutralized.

«Я хочу, щоб вони грали епізодичні ролі, а не головні», каже Зеленський. Коломойський не отримує ніяких привілеїв, наполягає він [Зеленський], незважаючи на давнє знайомство. Він називає «недоречним» недавнє придбання особняка в 14 спалень на французькій Рив’єрі за 200 мільйонів євро (170 мільйонів фунтів) Рінатом Ахметовим, бізнесменом, чия квартира в лондонському житловому комплексі One Hyde Park стала найдорожчою придбаної житловою нерухомістю в історії Великобританії, коли він купив її в 2011-му році за 136 мільйонів фунтів.

Багато хто в Києві сприймають зроблені Зеленським перестановки в уряді як знак того, що гравці-олігархи посилюють свій вплив, незважаючи на публічні заяви про прискорення реформ. Це очевидна правда, що українські олігархи все ще мають величезну владу, і Зеленський не зможе позбутися їх махінацій просто ввічливо попросивши. Його президент з телесеріалу міг наказати їх повісити або розстріляти за таке марнотратство під час війни, але справжньому Зеленському доведеться з ними працювати, просити їх інвестувати всередині країни і фінансувати державні програми, коли буде потрібно.

«Ми вибрали демократію, так що звичайно не можна вішати людей», говорить він, але в його очах виблискує іскорка. «Хоча! Іноді дуже хочеться. І знаєте чому? Тому що так було б швидше. Набагато швидше», каже він, видаючи останню репліку з комічним розрахунком.

«Ми жартуємо», говорить його прес-секретар з іншого кінця столу, виглядаючи трохи стурбовано.

«Звичайно, ми жартуємо», каже Зеленський.

Під час злощасного телефонної розмови Зеленський дякував Трампа за те, що той став прикладом успіху у виборців. «Ми використовували досить багато ваших прийомів… ми хотіли осушити болото тут, в моїй країні», каже він. Чи правда це, чи він просто дотримувався порад, що американський президент ласий до лестощів? Він зітхає і відповідає обережно. Що Трамп продемонстрував йому, каже він [Зеленський], те як аутсайдер може виграти, не підлаштовуючись під запропоновані правила гри. «Я не намагаюся грати роль. Мені добре бути собою і говорити те, що я думаю. І в цьому він дійсно був прикладом – як можна виграти, не використовуючи стандартні формати.»

Зеленський вважає, що ера аутсайдерів в політиці тільки починається, і його власна модель кампанії може досягти успіху в інших країнах. «Я впевнений, що це можливо, особливо там, де люди втомилися, де вони біжать в колесі як білки, і де є давні політики з великими фінансовими ресурсами. У таких місцях, де люди хочуть ковтка свіжого повітря, це має спрацювати.»

Це звучить явним натяком на східного сусіда України та його невтомного лідера. І дійсно, в ніч свого обрання Зеленський сказав, що він хотів би, щоб його перемога стала прикладом для всього пострадянського регіону, в якому домінують автократії. Його успіх не пройшов непоміченим в Росії, і багато проводили паралелі з людиною в Кремлі: Зеленський, що йде пішки на свою інавгурацію, даючи «п’ять» людям в натовпі, проти самотнього Путіна в його лімузині, що їде по спорожнілих московських вулицях до його власної церемонії. Доброзичливе, мажорне новорічне звернення Зеленського до нації – проти офіційного телезвернення Путіна. Російський телеканал недавно почав трансляцію серіалу «Слуга народу», але швидко змінив своє рішення, імовірно вважаючи, що серіал транслює надто підривні ідеї.

Зрештою Зеленський не скинув Трампа, і він може не досягти успіху в своїх планах змінити Україну. Чи може спадщина Зеленського пробити ауру непогрішності Путіна? «Звичайно ж, там з’явиться новий президент. Звичайно ж це станеться. Який це буде президент – я не знаю», каже він [Зеленський]. «Але ми можемо бачити, що всі тоталітарні режими закінчують однаково».

Але Путін ніколи не поступиться просто так владою в Росії фігурі на кшталт Зеленського. Чи передбачає він [Зеленський] криваву революцію? «Я не хочу, щоб люди вмирали ніде», каже він. «Але ми повинні розуміти, що якщо продовжувати затягувати пружину, одного разу вона лопне».

Джерело: The Guardian

Автори: Shaun Walker и Andrew Roth

Фото: Arthur Bondar/The Guardian

Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.

Мій блог - некомерційний проект.

Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!