«Село не люди» – Люко Дашвар
Це дилогія авторства Люко Дашвар, яка складається із двох книг – «Село не люди» та «Село не люди. Добити свідка» (видавництво «КСД») – і написана в стилі магічного реалізму.
А вирішив я купити цю дилогію, начитавшись негативних відгуків в інтернеті про її зміст. Тож мені і стало цікаво, про що ж там насправді. Напевно, це якраз той випадок, коли негативна реклама – це теж реклама.
Отже, що ж усіх так обурило – це кохання між 13-річною дівчиною і 36-річним чоловіком, у якого до того ж є дружина.
Школярка Катерина до нестями закохана в дорослого дядька Романа, як вона його називає. Тим часом двоє 15-річних сільських хлопців намагаються добитися прихильності Каті та її подруги Любки.
Для досягнення цієї мети підлітки вдаються до експерименту. Запрошують дівчат на побачення у покинутій будівлі, а поки чекають, колють собі в пеніси рідкий парафін – згідно з інструкцією, яку один із них купив на базарі у якогось дядька.
Але побачивши голих хлопців, дівчата тікають, а для самих хлопців усе закінчується трагічно. Сашко помирає, а Сергія рятує місцева ворожка баба Килина, проте він назавжди залишається калікою.
Аби приховати, що сталося, Сергій розповідає, що начебто це Катька їх намовила і дала ту інструкцію – і все село починає цькувати бідолашну дівчину.
Місцевий «магнат» Залуськівський, аби отримати страхову виплату, наймає немісцевого підпалити його копну сіна – і в цій пожежі смертельні опіки отримує дядько Роман, в якого закохана Катя. Повертаючись у село після того, як вона дотягнула помираючого Романа до баби Килини, Катя бачить, як Залуськівський убиває чужинця, якому замовив підпалити свою копну сіна.
Через плітки про Катю та підбурені Залуськівським, селяни підпалюють хату батьків Катерини, але полум’я перекидається на сусідні будинки – і все село виграє вщент. Та Каті вдається втекти, і вона їде до Києва.
Після поневірянь у Києві вона повертається у рідне село, дізнається про смерть батьків, оселяється в хаті бабки Килини (яка теж померла) та починає й сама бачити майбутнє та лікувати людей, як то раніше робила баба Килина.
Це основна канва, але оповідка наповнена великою кількістю різних подій і різними персонажами, які так чи інакше беруть у них участь. І вона написана… захопливо!
Настільки захопливо, що я не міг відірватися, поки не дочитав до кінця як першу, так і другу книжку. Всі сцени із книг були в мене перед очима «як живі». Напевно, тому, що я дуже багато часу провів у селі, де гостював щоліта у своєї бабусі.
Тож те, що описано в книжці, я свого часу бачив вживу. І важку працю з досвіту до вечора, і те, що діти можуть не піти в школу, бо треба картоплю копати чи скотину порати. І те, що чоловіки п’ють, як не в себе. Та і те, що в селі плітки можуть зруйнувати людські долі.
У другій частині «Село не люди. Добити свідка» події відбуваються у 2020 році, через 14 років після подій першої частини. І от тут я не буду взагалі спойлерити, бо повороти сюжету в ній настільки неочікувані, що я кожен раз ловив свою відпалу щелепу 🙂
І вона, як на мене, ще більш захоплива й динамічна за першу частину. Я почав її читати у п’ятницю після обіду й не міг зупинитися, аж поки не дочитав у суботу ввечері. Реально не міг відірватися, бо було страшенно цікаво, «що ж там буде далі».
Я щиро здивований цими двома романами.
Моя оцінка 9/10.
З моїми іншими оглядами книжок ви можете ознайомитися в рубриці «Книжкова полиця».
Автор: Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.
Мій блог - некомерційний проект.
Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!