«Літопис Сірого Ордену» – Павло Дерев’янко
«Літопис Сірого Ордену», фентезійна трилогія авторства Павла Дерев’янка («Видавництво Старого Лева»), складається із трьох книг (на те вона і трилогія): «Аркан вовків», «Тенета війни» та «Пісня дібров».
«Літопис Сірого Ордену» – це доросле українське фентезі, побудоване на альтернативній історії й наповнене інтригами з украй неоднозначними головними персонажами, вбивствами та сценами сексу. В цій трилогії автор цілком органічно сплів в один клубок елементи української культури, історії та міфології.
Враховуючи, що в «Літописі Сірого Ордену» немає щасливого кінця, а частина трилогії просякнута відчаєм і зневірою, думаю, що її цілком можна віднести до темного фентезі. Ну а наявність парових машин, які ніколи в реальності не існували, додає цій оповідці елементів стимпанку 😊
Також, як на мій погляд, варто окремо відзначити неймовірно захопливі описи української природи. Автор так талановито описує навколишній світ, що той буквально постає перед очима як живий.
Також, гадаю, варто відразу наголосити, що це не історичний твір. Павло Дерев’янко лише використовує окремі елементи реальної української історії як підґрунтя для побудови подій в альтернативному світі.
Отже, на території України існує Український Гетьманат – велика незалежна держава, заснована Богданом Хмельницьким. Гетьманат перебуває у політичному та військовому союзі з Кримським ханством, Польським королівством і державою Литовською. Ворогами цього союзу є Північний Альянс (шведи) та Смарагдова Орда, яка свого часу захопила й поглинула Московію.
З огляду на все це трилогія сповнена як анахронізмів, так і побутових понять, які навряд чи знайомі не то що сучасній молоді, а й більшості старшого покоління (кунтуш, опанча, черес тощо). Тож тому, хто читатиме «Літопис Сірого Ордену», доведеться часто гуглити незнайомі слова 🙂 Ну або просто розбиратися за сюжетом, про що це йдеться і хто такий пірнач. 🙂
Основою оповідки є напівтаємна організація Сірий Орден, яка складається із характерників-вовкулаків. Орден був заснований легендарним козаком Мамаєм десь ще за 200 років до подій, описаних у трилогії, для захисту тоді ще тільки новоствореної української держави.
Майбутні члени Сірого Ордену з дитинства навчаються військової майстерності, а потім у підлітковому віці проходять обряд ініціації, під час якого підписують угоду із потойбічним створінням Гаадом. Після підписання цієї угоди їх можна вбити тільки срібною зброєю, а також вони отримують здібність перекидатися на вовків.
Аркан вовків
У першій книзі трилогії, «Аркан вовків», події відбуваються у 1845 році й починаються з опису джурівства (навчання) головного героя трилогії Северина Чорнововка, проходження ним обряду ініціації та вступу до Сірого Ордену. Через це перша третина книжки трохи нуднувата, бо автор сповна віддається детальним описам усього, що відбувається на початку книжки.
Ну а далі події стають такими захопливими й набирають такого темпу, що від книжки вкрай важко відірватися.
Після вступу до Сірого Ордену Северин знайомиться з іншими головними героями цієї оповідки (Пилипом Олефіром, Гнатом Бойком, Яремою Яровим та Савкою Деригорою), з якими вирушає спочатку у відпустку до Києва, а потім і на перше завдання.
Ну а оскільки всім хлопцям лише по 16-17 років, вони постійно роблять усілякі помилки та влипають у різні історії. Перші пиятики, перше кохання, дурості, секс і приголомшливі пригоди.
Четверо друзів (а вони всі стали друзями) намагаються знайти свого п’ятого товариша Савку Деригору, який під час їхньої пиятики в Києві побився об заклад і, виконуючи його умови, поїхав із міста сам, а потім загадково зник. Під час цих пошуків із нашими героями відбувається купа інших подій, які б ніколи не відбулися, якби юні химородники слухали старших і не творили всякий крінж.
І це все написано так захопливо, що другу частини «Аркана вовків»я читав уже не відриваючись.
Тенета війни
Події другої частини, «Тенета війни», відбуваються через 7 років після першої у 1852 році. Наші юні герої вже не юні, бо пройшли горнило великої північної війни, на якій отримали купу поранень і ПТСР.
Друзі служать у різних куренях і займаються справами Ордену, виконуючи завдання своїх осавулів, а в цей час вороги плетуть змову, щоби знищити Орден і вбити всіх його членів.
І це їм вдається.
Новий гетьман, який до того ж є рідним братом Яреми Ярового, під час своєї інавгурації звинувачує Сірий Орден у державній зраді та скасовує грамоту, видану Ордену ще Тимошем Хмельницьким (сином першого гетьмана Українського гетьманату Богдана Хмельницького).
Після цього починається суцільна різанина. Осавулів, котрі відмовилися добровільно здатися, вбивають просто під час інавгурації нового гетьмана, ну а на членів Ордену починають полювати спеціально обучені загони зі срібною зброєю.
«Тенета війни» написана так захопливо, а події в ній розвиваються так динамічно, що я читав її не відриваючись до четвертої ранку.
Пісня дібров
«Пісня дібров» – третя завершальна частина «Літопису сірого ордену» – дуже похмура і трагічна.
Сірий Орден майже повністю знищений, а Гетьманат зазнав нападу з боку Смарагдової Орди, якій вдалося захопити половину країни та столицю гетьманату – Київ.
П’ятеро зневірених друзів, які дивом вижили в різанині сіроманців, борються за власне життя (адже полювання на вцілілих членів ордену триває), намагаються здолати власних демонів та ще й урятувати країну від загарбників.
На цьому шляху вцілілі сіроманці втрачають друзів і коханих.
Врешті-решт їм таки вдається вбити повелителя Смарагдової Орди Безсмертного Темуджина, а військам гетьманату – звільнити Київ і почати контрнаступ, відкинувши орду від його стін.
Але якою ціною! 🙁
І хоч гетьман після їхнього подвигу скасовує свій попередній наказ про знищення Сірого Ордену, смерть усе одно продовжує наступати їм на п’яти.
Третя частина «Літопису Сірого Ордену» психологічно дуже важка. Мені до болю було шкода друзів-сіроманців через те, що їм довелося пережити в цій частині.
Та попри весь трагізм подій, що відбуваються у «Пісні дібров», вона хоч і менш динамічна за «Тенета війни», проте написана не менш захопливо. Тож її я теж дочитував пізно вночі, бо не міг зупинитися, не дізнавшись, чим же все-таки закінчилося.
Підбиваючи підсумки
«Літопис Сірого Ордену» – вкрай добротне і якісне темне фентезі з українським колоритом і неоднозначними героями, які то викликають захват, то змушують потерпати за їхню долю, а то й час від часу викликають огиду чи зневагу.
При цьому сама оповідка насичена величезною кількістю як основних, так і другорядних подій, які відбуваються на різноманітних локаціях, тож, вчепившись у читача своїми кігтями десь на другій третині «Аркану вовків», вона не відпускає його аж до самої останньої сторінки «Пісні дібров».
Я однозначно можу радити трилогію «Аркан вовків», «Тенета війни» та «Пісня дібров» не тільки як одне з найкращих (якщо не найкраще) українських темних фентезі, а і як таке, що не поступається більшості творів іноземних іменитих авторів.
От закінчив це писати, а зараз сиджу й думаю: може, взяти й перечитати цю трилогію ще раз із самого початку, мммм… 🙂
Моя оцінка 9/10.
З моїми іншими оглядами книжок ви можете ознайомитися в рубриці «Книжкова полиця».
Автор: Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.
Мій блог - некомерційний проект.
Але якщо моя стаття чи допис вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!