Последние публикации
Фотографії з концерту В’ячеслава Бутусова & “Ю-Пітер”
Для мене, напевно, назавжди залишиться таємницею, чому групи, які стали відкриттям для своїх сучасників, виникли у 70-х і 80-х роках минулого століття (ну, в крайньому випадку – у 90-х), і чому цей процес припинився зараз .
Невже для того, щоб людина почала творити, вириваючись за межі реальності, його потрібно загнати в тиранію? Хочеться сподіватися, що це не так.
“Кіно”, “Аліса”, “ДДТ”, “Машина часу”, “Пікнік”, “Крематорій”, “Арія”, “Агата Крісті”, “Бригада С”, “Акваріум” … Більшість з них існує і понині (за винятком хіба що “Кіно”) або як група, або у вигляді виступаючого сольно вокаліста і фронтмена (“Бригада С”, “Наутілус Помпіліус”) і досі збирають повні зали.
“ДДТ” – все зовсім “Інакше”
Я відношусь до того старого покоління шанувальників «ДДТ», яке ще пам’ятає суперечки з приводу назви групи … Що воно означає чи скорочення від фрази «Добрий День, Товариші!», «Будинок Дитячої Творчості» (де колись репетирувала група ще в Уфі), то чи назву смертельної отрути ДДТ (ДДТ), він же в народі – дуст, або «Для Домашньої Тварі».
“ДДТ” для мене завжди була групою одного альбому – “Актриса весна”.
Я слухав його ще на бобінному магнітофоні, потім була касета. А потім, коли все було забито піратськими дисками, я купив його на ліцензійному, і це було круто.
Так, були окремі пісні – такі, як “Просвистела” (та інші), але ніякої іншої альбом не став для мене таким всепоглинаючим, як “Актриса весна”.
