Чотири роки з життя православного храму

Православие в Украине

Автор фото Отец Андрей

Я ніколи не був релігійною людиною.
Точніше не так: десь у глибині душі мені, напевно, хотілося повірити в існування Бога, але знання фізики, здоровий глузд і раціоналізм заважали мені в цьому.

Однак при всьому цьому мене чомусь завжди тягнуло до всього, що було пов’язано з церквою. Мені подобалося, як пахне в храмі, подобалося слухати службу і співочих / хор, хоча я абсолютно не розумів ні сенсу того, що відбувається, ні слів, які виголошувалися.

І при цьому я не міг просто взяти – і почати ходити на службу: все той же здоровий глузд заважав прийти і, наприклад, постояти-послухати. А ще – було боязко виглядати смішним або щось зробити не так …

Мабуть, саме тому в якийсь момент у мене виникло бажання почати фотографувати в храмі – людей і те, що відбувається там. Іноді мені здається, що це моя підсвідомість обрала такий своєрідний шлях, щоб обійти мій раціоналізм і мою нерішучість.

Першу спробу знімати в церкві я зробив дуже давно.
Для цього написав клопотання до Харківського патріархату з проханням дати мені такий дозвіл – і отримав відмову. 🙂 Відмова була мотивована, і мені нічого не залишалося, як погодитися з ними.

Але ось у 2011 році я познайомився з Отцем Андрієм.
Як водиться в таких випадках, знайомство було абсолютно випадковим. 🙂
У той час я був активним користувачем ЖЖ і під постом когось зі своїх френдів побачив коментар людини з ніком o_andrey, на аватарці була фотографія людини в церковному одязі.

Я вже не пам’ятаю, про що був той пост і про що – коммент під ним, але пам’ятаю, що я здивувався: «О, батюшка в ЖЖ!» І мені стало цікаво, про що ж він там пише у себе.
Зайшовши в його ЖЖ, я, м’яко кажучи, був здивований: батюшка виявився фотолюбителем і, більш того, знімав він дуже класно!

Природно, я поліз в його профіль, щоб дізнатися, де живе такий цікавий батюшка, і був здивований вдруге. Виявилося, що живе він в с. Черкаські Тишки недалеко від Харкова і є настоятелем Храму Різдва Пресвятої Богородиці, який зараз відновлює.

Ми почали з ним спілкуватися в ЖЖ, потоваришували, він запросив мене до себе в гості. І після недовгого спілкування дозволив знімати у себе в храмі.

Село Черкаські Тишки, судячи по записах, виникло на початку XVII століття, і практично з самого початку в селі існував храм Різдва Пресвятої Богородиці. Більш того, в сусідньому селі Руські Тишки був «парний» храм Введення Богоматері у храм, який до наших днів не зберігся.

Надалі на гроші поміщика Андрія Тихоцького і жителів села в 1830 році у Черкаських Тишках був побудований кам’яний храм, який і дійшов до наших днів. Іконостас для нього писав Ілля Рєпін.

На сьогодні будівля храму є пам’ятником архітектури.

А в 1928 році більшовики знесли на храмі купол і дзвіницю.
Кажуть, хотіли зруйнувати і сам храм, але на його захист встали жителі села, які заявили, що повністю знищити храм більшовики зможуть, тільки перебивши їх усіх. З якоїсь причини більшовики цього робити не стали – і в подальшому організували в храмі кінотеатр. Після визволення Харкова у 1943 році храм повернули віруючим, і в ньому почалися служби. Однак купол не був відновлений аж до наших днів.

Также читайте:  ...

Для мене загадка, чому так сталося.
Ну ладно, в радянські часи не давали відновлювати.

Але чому це не зробили в 90-х і на початку 2000-х років, мені незрозуміло. Адже протягом багатьох десятиліть він залишався єдиним храмом в цьому напрямку на багато десятків кілометрів, і у свята ломився від віруючих.

Зі збільшенням кількості храмів і церков прихожан в ньому ставало все менше і менше. І на той момент, коли туди у листопаді 2005 року прийшов служити Отець Андрій, храм був у занедбаному стані, а територія заросла бур’яном. Навіть в недільний день на службу приходило не більше 5 осіб …

У мій перший приїзд людей на службі було небагато: все-таки будній день.

Чотири роки з життя православного храму

На подвір’ї храму повним ходом йшли ремонтні роботи по відновленню купола…

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

А всередині самого храму стояли ліса.

Чотири роки з життя православного храму

Через ремонтні роботи вівтар довелося перенести в ліву чвстину храму, де і проходила служба.

Православие

З цього дня я став приїжджати в Черкаські Тишки якомога частіше…

Чотири роки з життя православного храму

А парафіяни почали потихеньку звикати до того, що у них в храмі з’явилась “людина з фотоапаратом” 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Втім, вже зовсім скоро багато хто з них, побачивши мене на службі, починали з нетерпінням чекати появи в Інтернеті нових фотографій.

Та й взагалі, в моїх очах ця громада була чудовим прикладом того, як навколо гарного батюшки поступово зібралися чудові, позитивні люди.

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Діти в храмі … мені завжди було цікаво, що їх туди приваблює, про що вони моляться, коли ставлять свічки.

Чотири роки з життя православного храму

Я практично не пам’ятаю свого дитинства, особливо раннього. Але одне зі збережених ранніх дитячих спогадів пов’язано з відвідуванням церкви і моїм причастям. Я вже не пам’ятаю, хто з бабусь мене туди водив – чи то бабуся Шура, то чи прабабуся Гапа (що більш ймовірно), але це єдине дитячий спогад, яке у мене збереглося з того періоду (4-6 років).

Найдивніше, що це відвідування церкви мені потім ще кілька разів снилося, вже в підлітковому віці, причому так яскраво, як ніякі інші сни. Уві сні я знову був маленьким і дивився вгору на дзвони, що висять біля храму, вдихав запах свічок і ладану і відчував смак причастя.

Через те, що цей сон повторювався кілька разів, я вже не був до кінця впевнений, чи дійсно у мене був/є це спогад з дитинства чи мені це всього лише снилося.

Через тридцять п’ять років від моменту цих спогадів Отець Андрій, розмірковуючи про причасті, скаже так: “Якщо людина хоч раз причастилася, вона обов’язково знову повернеться в храм. Вона може не залишитися в ньому, але обов’язково хоч раз, але повернеться”

Также читайте:  Буль-буль...

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

На своїй першій пасхальній всеношній я заснув. 🙂
Присів на ослінець, щоб дати можливість ногам відпочити, закрив на секунду очі – і провалився в сон, 🙂 судячи з часу на годиннику, проспав десь близько години… 🙂 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Мені завжди було цікаво, в яких “гріхах” сповідаються діти … Ні, не тому, що вони безгрішні, адже частина пристрастей, заборонених 10-ю заповідями, доступні в будь-якому віці – і ніщо не заважає дитині згрішити, вкравши іграшку у свого однолітка. 🙂 Але один з елементів сповіді – це усвідомлення негативності свого проступку і щире каяття в його скоєнні.

Я щось не пригадую із свого дитинства, щоб я тоді усвідомлював гріховність тих чи інших своїх дій, а тим більше – щоб каявся в чомусь. 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Скільки б не писали “розмови в храмі призводять до скорбот”… 🙂 🙂 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Як казав Батюшка, погано, коли людина перетворює сповідь на формальність, в такий собі “пропуск до причастя” …
– Ну шо, Митрофанівна, кайся …
– Ой, грішна, Батюшка! Ой, грішна!
– У чому ж ти грішна, Митрофанівна?
– Ой, Батюшка, в усьому грішна! У всьому!
– Значить, Митрофанівна, мопед у Кузьмича на тому тижні теж ти вкрала?
– Господь з Вами, Батюшка! Шо ж Ви таке кажете! Не я, канєшно! Як Бог святий, не я!
– Ну а шо ж ти кажеш, Митрофанівна, шо в усьому грішна-то? 🙂 🙂 🙂

Так би мовити, вільний переказ церковних історій. 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Багато років поспіль я дуже хотів скупатися в ополонці на Водохрещу, а вдалося мені це зробити вперше тільки у 2013 році в Тишках 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Ось в цей самий момент я і провалився під лід. 🙂 А ви думали, чого це він на мене так дивиться. 🙂 🙂

Правда, неглибоко, десь по коліно, ну а потім довелося митися купатися всьому. 🙂 Втрачати вже було нічого. 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Під час однієї із служб у вівтар стрімко увійшов син батюшки, опустився на коліна, про щось дуже швидко помолився – і побіг у своїх дитячих справах. Все це зайняло якісь лічені секунди. Про що просив Бога крихітний чоловічок, залишилося невідомим… 🙂 🙂 🙂

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Чотири роки з життя православного храму

Це була остання служба, на якій я був присутній, і остання фотографія, зроблена в цьому храмі …

Згідно з розпорядженням Владики, Отець Андрій був відряджений в Канаду в якості настоятеля Православної Троїцької громади міста Квебек.

Чотири роки з життя православного храму

Автор фото – матушка Яна 🙂

Щоб не прогавити нічого цікавого, підписуйтесь на telegram-канал блогу. Хочете, щоб я про вас написав? Тоді ознайомтеся з умовами співробітництва та розміщення реклами у блозі.

Мій блог - некомерційний проект.

Але якщо моя стаття чи пост вам сподобалися або стали у нагоді, ви можете сказати "дякую", :), перерахувавши будь-яку суму - на ваш розсуд.
Просто натиснувши на кнопку: ДЯКУЮ!

Дивитися всі жанрові фотографії.

Facebook Comments
Поділиться з друзями, у себе на сторінці!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.